блог, #«…я буду говорити про екологію»
Єрмолаєв Дмитро
WASHINGTON POST: НА ПЛАНЕТІ ЧЕРЕЗ ЗМІНУ КЛІМАТУ ДУЖЕ ШВИДКО ЗНИКАЄ ВОДА: СУЧАСНА КРИЗА ДЛЯ ЧВЕРТІ НАСЕЛЕННЯ ПЛАНЕТИ. // НАЦІОНАЛЬНІ ВОДНІ СТРАТЕГІЇ ТА УКРАЇНА
ЧАСТИНА 1. В чому суть «водного алармізму» та які національні відповіді вже існуть?
В царині профільних наукових праць давно присутнє прогностичне картографування глобальної зміни доступності водних ресурсів (від країни, до маркорегіонів), здатність водними системами підтримувати звичне споживання населення та господарств - так само проблематизується. У зв’язку з тим, що всі цьогорічні кліматичні параметри почали вказувати на найгірший (тобто найшвидший за настанням) сценарій - прогнозування того, як це вплине на звичну доступність води стали із проблеми закритих наукових кабінетів проблемою публічною та предметом прикладної політики. Саме тому було приємно, із професійної точки зору, побачити вихід статті у Washington Post під назвою «Ось де у світі закінчується вода — і чому» (від 16 серпня 2023-го). На чому зроблені головні акценти авторів:
«Кричущі» факти:
(прим.авт.) Приклад Єгипту: населення на 2022-й 107 млн. (так, лише на 18 млн. менше ніж в росії, в якій реальна кількість 125 млн.); приріст населення у 2 млн. на рік!. Вода… країна економіко-демографічно висить над потенційно прірвою: Ніл в Каїрі періодично сідає на дно - а з дня на день Ефіопія заради заповнення водосховища почне прикривати вентиль стародавньої артерії. Жодних рятувальних проектів, хоча б наближенних до мастабу лівійської «Великої рукотворної річки» не розглядається (інженерний мега проект Каддафі по транспортуванню води із підземного шару в міста та на озеленення своєї пустельної країни, частково успішний - недороблений із зрозумілих причин). Якщо і є близькосхідна геокліматична бомба - то це Єгипет, а не сирійські біженці.
Далі:
Найновіші дані наукових досліджень наголошують на тому, що ріст населення і збільшення температур обтяжуватимуть глобальні запаси прісної води на протязі наступних 30-ти років. Дослідження Інституту світових ресурсів (WRI), показують, що до 2050-го року ще + мільярд! людей буде гарантовано мешкати в регіонах зі низьким водним балансом, де річне водоспоживання вже на межі із річною відновлюваностю природних запасів. В даний момент в таких зонах вже проживає більше ніж 2/5 світового населення (3,3 млрд). До голоду додається смертельна спрага. Проживання в такій водній системі означає потенційний безводний сезон (у випадку т.зв. екстремально посушливого року, що частішає останнім часом)
Окрім згадуваних регіонів:
1) Південна Азія - регіон з найвищою густотою населення, де водне напруження так само посилюється. Попит на воду лише росте.
2) Більшість площі Іспанії використовується для сільськогосподарської діяльності, однак посухи та висока температура призвели до зниження врожаю. Рівень водосховищ у північно-східному регіоні Каталонії настільки низький, що деякі місцеві адміністрації змушені постачати додаткову воду, щоб забезпечити мешканців повсякденними потребами.
3) У штатах Арізона, Нью-Мексико, Колорадо, Небраска, Каліфорнія та Айдахо водопостачання перевищує водні ресурси, що щорічно надходять - це призводить до зниження глибини підземних вод для забезпечення сільськогосподарської та промислової діяльності
Із важливого: Підземні резерви погано проаналізовані та погано прораховані із точки зору балансу водного ресурсу. Країни можуть пристосовуватися до обмеженого доступу до поверхневих вод, використовуючи підземні резерви, але цей backup може некеровано вичерпатися. Багато аграрних районів залежать від підземних вод для питної води, а фермери всесвітньо використовують їх для зрошення. Проте підземні води поповнюються набагато повільніше, ніж води на поверхні.
Сільське господарство споживає до 70-ти відсотків водних ресурсів щорічно і дуже чутливе до змін в опадах. Навіть якщо об'єм опадів залишається приблизно на одному рівні, посухи та повені стають більш поширеними явищами. Дощі можуть бути перерваними на тривалий період, а потім випасти масово. Це ускладнює завдання фермерів по поливу сільськогосподарських культур та вимагає зберігання води для зрошення - формується вимога до накопичувально-збиральної інфраструктури на такі випадки.
Регіони, які схильні до посухи, але володіють значними водними ресурсами (український випадок), зазвичай здатні легше переживати водний стрес.
Вода також становить важливу частину добування літію та інших мінералів, які використовуються у батареях для електромобілів та інфраструктурі відновлювальних джерел енергії. Ці критично важливі мінерали часто знаходяться в посушливих регіонах, наприклад у Чилі, яка вже сьогодні відчуває недостатність водних ресурсів і, з прогнозами, буде споживати до 20% більше води до 2050-го року.
Варто зазначити, що оцінки й рекомендації політично цензуровані й явні регіональні дефіцитні катастрофи все ще зображуються крізь призму якихось можливостей із нічого.
Як відповідають в Європі (Французська та Німецькі водні стратегії)
Деякі далекоглядні національні уряди вже почали піклуватися цією темою зазделегіть. Франція та Німеччина, дві найбільші у всіх вимірах осердя Європи, викатили свої водні стратегії у 2023-му році.
1) «Вільний ринок з економією», Франція- ставка на адміністративну економію. Цієї весни президент Франції Еммануель Макрон представив план заощадження води з метою скоротити споживання води на 10% до 2030 року, а також збільшити очищення та повторне використання стічних вод з 1% до 10%. Французська влада виходить із того, що в країні немає джерела збільшення цього ресурсу й будь-який ріст можливо витягти із заходів оптимізації та економії. Хоча існує ймовірність, що об’єктивно підсихаючий південь країни дозволить лише зберігти загальний баланс, а ось води як ресурсу подальшого розвитку стане вкрай замало.
2) Німеччина ж в своїй стратегії виходить із того, що потрібно впроваджувати два паралельних процеси:
а) Максимальне пост-індустріальне відновлення природної компоненти водних систем. На додаток до традиційної технічно обґрунтованої «сірої» водної інфраструктури, такої як каналізаційні системи, резервуари, дамби, колодязі, судноплавні водні шляхи, захист від повеней і узбережжя, необхідно все більше створювати «зелену» та «блакитну» інфраструктура, напр. шляхом відновлення заплав, торфовищ і напівприродних водотоків з метою використання їхніх екосистемних послуг і поєднання їх із традиційною технічною інфраструктурою. Зелено-блакитна інфраструктура може уможливити управління дощовою водою по-різному в містах і міських просторах, наприклад, розкриваючи зони для утримання дощової води та для охолодження міст (тут Кияни повинні зрозуміти: що нові тропічні київські зливи, що затоплюють півміста, можуть перетворитися на джерело води в крані - фактор її ціноутворення!)
б) Системний інфраструктурний підхід. Справа йдеться головним чином про довгострокові інвестиції абсолютно по всім секторам та громадам. Як критична інфраструктура, стійкість у водному секторі (водопостачання та утилізація стічних вод), має бути захищена по всій Німеччині як від екстремальних подій, спричинених кліматом, так і від загроз з боку режимів споживання.
Ці керівні принципи (прим. автора: принципи кліматично адаптованого просторового планування) мають важливе значення не тільки для водного сектору, а й для всіх інших: транспортного, енергетичного секторів або ін. – територіального та міського планування.
Під час планування довгострокового обслуговування та фінансування інфраструктури будуть враховувати зміну клімату, оскільки деякі заводи! та системи можуть перестати функціонувати або бути економічно неефективними у майбутніх умовах. Що підкреслює офіційно не декларований майбутній стан серйозних секторальних водних дифіцитів в німецькій економіці.
А що Україна? Далі в «Частині 2. Гігант із карликовою політикою»
блог, #«…я буду говорити про екологію»
продовження… WASHINGTON POST: НА ПЛАНЕТІ ЧЕРЕЗ ЗМІНУ КЛІМАТУ ДУЖЕ ШВИДКО ЗНИКАЄ ВОДА: СУЧАСНА КРИЗА ДЛЯ ЧВЕРТІ НАСЕЛЕННЯ ПЛАНЕТИ. // НАЦІОНАЛЬНІ ВОДНІ СТРАТЕГІЇ ТА УКРАЇНА
Частина 2. Гігант із карликовою політикою
Преамбула: як ми вже стверджували в доповіді «Боротьба за геокліматичну гавань Європи: Україна» (під. ред. Д.Єрмолаєва). Україна територіально перебуває в одному із найвиграшніх, з погляду кліматичної трансформації, становищі. На тлі радикальних проблем промислового сектора ЄС з потенційним доступом до води - українське водне господарство та температурно-явищні умови (кліматична економічна безпека) може запропонувати довгострокові стабільні умови для внутрішньоєвропейської релокації з індустріального сектора. Необхідне лише проведення відповідної політики й втілення комплексного системного плану інфраструктурних заходів по стабілізації українських водних ресурсів.
Як на цей status quo відповідає наш «плановідновлювальний» уряд? - приймає нову Водну стратегію України на період до 2050-го року.
9 грудня 2022 року Уряд затвердив Водну стратегію України на період до 2050 року та операційний план її реалізації у 2022-2024 роках.
Суть: це лише адаптація до норм єврозаконодавтсва + тарифи, штрафи, регламенти управління басейнами - інструменти саморегуляції ринку водний послуг. Завдання: поліпшення якісного стану водних об’єктів шляхом досягнення та підтримання “доброго” екологічного та хімічного стану. Бюрократичний інститут має змусити субʼєктів взаємодії із існуючою водною системою України самим приводити все до ладу (не смітити, не заливати). Цифровізація ж має допомогти встановити всіх користувачів й максимізувати стягнення платні (позбавитись зайців). Це має вирішити проблему дифіциту бюджету водних управлінь та змусити дорого платити за забруднення. Документ не дає відповіді із точки зору стратегування розвитку води як дефіцитного промислового ресурсу - а є свого роду «відпискою» у загальному євроінтеграційному процесі бюрократичного корпусу. Відсутня мова просторового ген. перепланування та вдосконалення штучної та напівштучної водних інфраструктур із точки зору мапи кліматчної трансформації. Що ми будемо робити із прогнозованим +15% нових опадів на Півночі країни протягом осінньо-зимового періоду в наступні 10 років; якими засобами будемо компенсувати екстремально посушливі роки (кратність заливних й посушливих буде лише збільшуватись, що підтверджують останні кліматичні статті); як це буде перерозподілятися між дефіцитними регіонами та галузями економіки; ми концентруємо водний ресурс в економічному плані в перспективних регіонах чи розтягуємо по всіх рівномірно та ін.?
Проскакують правильні слова, типу: «Скорочення зростаючих ризиків нестачі води та надлишку води». Але, нажаль, це не про макро проектування, а - мікроменеджмент споживання.
На думку Уряду, реалізація «Стратегії» не передбачає додаткового фінансування з державного чи місцевих бюджетів…. Згадаймо постановку питання німців: «довгострокові федеральні та муніципальні інвестиції».
На відремонтовані стадіони із бетонними дорогами нам потрібно спочатку заробити. А для цього необхідно створити фундаментальні умови життя та господарюванні (під новий клімат): вода+енергетика. Умови - під які буде можливість проводити кластерну релокацію європейських підприємств, які на батьківщині в себе вже перестануть тягнути норму споживання води (німецька водна стратегія прямо вказує про цю реальність). В Німеччині вже зараз можливо спостерігати т.зв. «парадокс Баварських пивоварів»: ринок й потужність на 200, а норма води від громади лише на 50 й виходу немає.
Інтегрована докапіталізація інфраструктури водних систем наших річкових басейнів та муніципалітетів із підземними джерелами - створить потужний інвест базис.
Саме це стане найкращим спадком для дітей. Теперішня евакуація та осідання як в більшість європейських країн, так і у велику частину світу - екзистенційна помилка навіть у середньостроковій перспективі (якщо не патріотизм, то хоча б здоровий глузд має вас від цього зупинити). В США нещодавно зʼявився термін внутрішньої кліматичної гавані - і це не відомі вам узбережжя й великі міста, а внутрішня Америка й місця скоро будуть всі зайняті, навіть не сумнівайтеся. Наша війна закінчиться - а їх тільки почнеться (війна із кліматом). Але цю національну акцію вартістю 1 можна й потрібно збільшувати на x2 й більше - тільки для цього необхідна відповідна інтегрована відновлювальна політика вже зараз. Ось саме це «дуже на часі». Й цю нову мову глобальний інвестор зрозуміє швидше за «відкриту чекову книжку», що наївно доміную в нашій зовнішній економічній дипломатії.
Яскравий приклад з історії про переваги кліматичних умов (в більшій мірі - надмірність води) для довгострокового національного багатства:
За часів Цінської династії 200-ті до н.е річна урожайність рису фіксувалась у межах від 50 до 100 центнерів із гектара (в Україні на 2022-й середній показник пшениці 40 ц/га; в в УРСР 60-тих всього 11,6 центнерів з гектару). Земля давала величезний надприбуток, у порівнянні із індивідуальним споживанням (продовольчий податок у розмірі 4/5 можливо було спокійно перерозподіляти в казну). Взаємопов’язано це завдячувало централізованому державному контролю за організацією захисної та виробничої водної інфраструктури. Така давня система грамотного використання природних фундаментальних ресурсів, політику їх управління й визначила розмір і населення сучасного Китаю. До якого потім додали системну модернізацію. P.S. Нещодавно в Китаї новою селекціє побили рекорд у 225 ц/га рису (це 20 т.). Змінились політичні режими, але державна водна політика в Китаї тягнеться тисячоліттями - тепер наша черга прийти до тями.
Єрмолаєв Дмитро
WASHINGTON POST: НА ПЛАНЕТІ ЧЕРЕЗ ЗМІНУ КЛІМАТУ ДУЖЕ ШВИДКО ЗНИКАЄ ВОДА: СУЧАСНА КРИЗА ДЛЯ ЧВЕРТІ НАСЕЛЕННЯ ПЛАНЕТИ. // НАЦІОНАЛЬНІ ВОДНІ СТРАТЕГІЇ ТА УКРАЇНА
ЧАСТИНА 1. В чому суть «водного алармізму» та які національні відповіді вже існуть?
В царині профільних наукових праць давно присутнє прогностичне картографування глобальної зміни доступності водних ресурсів (від країни, до маркорегіонів), здатність водними системами підтримувати звичне споживання населення та господарств - так само проблематизується. У зв’язку з тим, що всі цьогорічні кліматичні параметри почали вказувати на найгірший (тобто найшвидший за настанням) сценарій - прогнозування того, як це вплине на звичну доступність води стали із проблеми закритих наукових кабінетів проблемою публічною та предметом прикладної політики. Саме тому було приємно, із професійної точки зору, побачити вихід статті у Washington Post під назвою «Ось де у світі закінчується вода — і чому» (від 16 серпня 2023-го). На чому зроблені головні акценти авторів:
«Кричущі» факти:
- Регіони Близького Сходу і Північної Африки мають найвищий рівень водного стресу (попросту пустий кран) в світі. Зміна клімату змінює традиційні моделі опадів, роблячи регіони сухішими та зменшуючи і без того дефіцитні запаси води. Очікується, що зростання населення і промислове використання води збільшать попит. П'ять з шести найбільш напружених у воді країн знаходяться на Близькому Сході і в Північній Африці.
(прим.авт.) Приклад Єгипту: населення на 2022-й 107 млн. (так, лише на 18 млн. менше ніж в росії, в якій реальна кількість 125 млн.); приріст населення у 2 млн. на рік!. Вода… країна економіко-демографічно висить над потенційно прірвою: Ніл в Каїрі періодично сідає на дно - а з дня на день Ефіопія заради заповнення водосховища почне прикривати вентиль стародавньої артерії. Жодних рятувальних проектів, хоча б наближенних до мастабу лівійської «Великої рукотворної річки» не розглядається (інженерний мега проект Каддафі по транспортуванню води із підземного шару в міста та на озеленення своєї пустельної країни, частково успішний - недороблений із зрозумілих причин). Якщо і є близькосхідна геокліматична бомба - то це Єгипет, а не сирійські біженці.
- До 2050 року світу потрібно буде виробляти на 56% більше харчових калорій, ніж у 2010-му році, щоб прогодувати прогнозовані 10 мільярдів людей. На це потрібно буде в такій же мірі збільшити пропозицію води, якої вже жорсткий дефіцит в деяких частинах світу. Моя примітка: щоб мільярдам не померти із голоду - воду прийдеться імпортувати у еквівалентному вигляді їжі (бо вирощувати їм в себе стане майже неможливим). Хтось має забезпечити своєю водною системою глобальну продовольчу безпеку.
- Вода стає обмеженим ресурсом - за нього розпочинається жорстка конкуренція. Приріст населення та попит від збільшення виробництва теж не відміняли.
Далі:
Найновіші дані наукових досліджень наголошують на тому, що ріст населення і збільшення температур обтяжуватимуть глобальні запаси прісної води на протязі наступних 30-ти років. Дослідження Інституту світових ресурсів (WRI), показують, що до 2050-го року ще + мільярд! людей буде гарантовано мешкати в регіонах зі низьким водним балансом, де річне водоспоживання вже на межі із річною відновлюваностю природних запасів. В даний момент в таких зонах вже проживає більше ніж 2/5 світового населення (3,3 млрд). До голоду додається смертельна спрага. Проживання в такій водній системі означає потенційний безводний сезон (у випадку т.зв. екстремально посушливого року, що частішає останнім часом)
Окрім згадуваних регіонів:
1) Південна Азія - регіон з найвищою густотою населення, де водне напруження так само посилюється. Попит на воду лише росте.
2) Більшість площі Іспанії використовується для сільськогосподарської діяльності, однак посухи та висока температура призвели до зниження врожаю. Рівень водосховищ у північно-східному регіоні Каталонії настільки низький, що деякі місцеві адміністрації змушені постачати додаткову воду, щоб забезпечити мешканців повсякденними потребами.
3) У штатах Арізона, Нью-Мексико, Колорадо, Небраска, Каліфорнія та Айдахо водопостачання перевищує водні ресурси, що щорічно надходять - це призводить до зниження глибини підземних вод для забезпечення сільськогосподарської та промислової діяльності
Із важливого: Підземні резерви погано проаналізовані та погано прораховані із точки зору балансу водного ресурсу. Країни можуть пристосовуватися до обмеженого доступу до поверхневих вод, використовуючи підземні резерви, але цей backup може некеровано вичерпатися. Багато аграрних районів залежать від підземних вод для питної води, а фермери всесвітньо використовують їх для зрошення. Проте підземні води поповнюються набагато повільніше, ніж води на поверхні.
Сільське господарство споживає до 70-ти відсотків водних ресурсів щорічно і дуже чутливе до змін в опадах. Навіть якщо об'єм опадів залишається приблизно на одному рівні, посухи та повені стають більш поширеними явищами. Дощі можуть бути перерваними на тривалий період, а потім випасти масово. Це ускладнює завдання фермерів по поливу сільськогосподарських культур та вимагає зберігання води для зрошення - формується вимога до накопичувально-збиральної інфраструктури на такі випадки.
Регіони, які схильні до посухи, але володіють значними водними ресурсами (український випадок), зазвичай здатні легше переживати водний стрес.
Вода також становить важливу частину добування літію та інших мінералів, які використовуються у батареях для електромобілів та інфраструктурі відновлювальних джерел енергії. Ці критично важливі мінерали часто знаходяться в посушливих регіонах, наприклад у Чилі, яка вже сьогодні відчуває недостатність водних ресурсів і, з прогнозами, буде споживати до 20% більше води до 2050-го року.
Варто зазначити, що оцінки й рекомендації політично цензуровані й явні регіональні дефіцитні катастрофи все ще зображуються крізь призму якихось можливостей із нічого.
Як відповідають в Європі (Французська та Німецькі водні стратегії)
Деякі далекоглядні національні уряди вже почали піклуватися цією темою зазделегіть. Франція та Німеччина, дві найбільші у всіх вимірах осердя Європи, викатили свої водні стратегії у 2023-му році.
1) «Вільний ринок з економією», Франція- ставка на адміністративну економію. Цієї весни президент Франції Еммануель Макрон представив план заощадження води з метою скоротити споживання води на 10% до 2030 року, а також збільшити очищення та повторне використання стічних вод з 1% до 10%. Французська влада виходить із того, що в країні немає джерела збільшення цього ресурсу й будь-який ріст можливо витягти із заходів оптимізації та економії. Хоча існує ймовірність, що об’єктивно підсихаючий південь країни дозволить лише зберігти загальний баланс, а ось води як ресурсу подальшого розвитку стане вкрай замало.
2) Німеччина ж в своїй стратегії виходить із того, що потрібно впроваджувати два паралельних процеси:
а) Максимальне пост-індустріальне відновлення природної компоненти водних систем. На додаток до традиційної технічно обґрунтованої «сірої» водної інфраструктури, такої як каналізаційні системи, резервуари, дамби, колодязі, судноплавні водні шляхи, захист від повеней і узбережжя, необхідно все більше створювати «зелену» та «блакитну» інфраструктура, напр. шляхом відновлення заплав, торфовищ і напівприродних водотоків з метою використання їхніх екосистемних послуг і поєднання їх із традиційною технічною інфраструктурою. Зелено-блакитна інфраструктура може уможливити управління дощовою водою по-різному в містах і міських просторах, наприклад, розкриваючи зони для утримання дощової води та для охолодження міст (тут Кияни повинні зрозуміти: що нові тропічні київські зливи, що затоплюють півміста, можуть перетворитися на джерело води в крані - фактор її ціноутворення!)
б) Системний інфраструктурний підхід. Справа йдеться головним чином про довгострокові інвестиції абсолютно по всім секторам та громадам. Як критична інфраструктура, стійкість у водному секторі (водопостачання та утилізація стічних вод), має бути захищена по всій Німеччині як від екстремальних подій, спричинених кліматом, так і від загроз з боку режимів споживання.
Ці керівні принципи (прим. автора: принципи кліматично адаптованого просторового планування) мають важливе значення не тільки для водного сектору, а й для всіх інших: транспортного, енергетичного секторів або ін. – територіального та міського планування.
Під час планування довгострокового обслуговування та фінансування інфраструктури будуть враховувати зміну клімату, оскільки деякі заводи! та системи можуть перестати функціонувати або бути економічно неефективними у майбутніх умовах. Що підкреслює офіційно не декларований майбутній стан серйозних секторальних водних дифіцитів в німецькій економіці.
А що Україна? Далі в «Частині 2. Гігант із карликовою політикою»
блог, #«…я буду говорити про екологію»
продовження… WASHINGTON POST: НА ПЛАНЕТІ ЧЕРЕЗ ЗМІНУ КЛІМАТУ ДУЖЕ ШВИДКО ЗНИКАЄ ВОДА: СУЧАСНА КРИЗА ДЛЯ ЧВЕРТІ НАСЕЛЕННЯ ПЛАНЕТИ. // НАЦІОНАЛЬНІ ВОДНІ СТРАТЕГІЇ ТА УКРАЇНА
Частина 2. Гігант із карликовою політикою
Преамбула: як ми вже стверджували в доповіді «Боротьба за геокліматичну гавань Європи: Україна» (під. ред. Д.Єрмолаєва). Україна територіально перебуває в одному із найвиграшніх, з погляду кліматичної трансформації, становищі. На тлі радикальних проблем промислового сектора ЄС з потенційним доступом до води - українське водне господарство та температурно-явищні умови (кліматична економічна безпека) може запропонувати довгострокові стабільні умови для внутрішньоєвропейської релокації з індустріального сектора. Необхідне лише проведення відповідної політики й втілення комплексного системного плану інфраструктурних заходів по стабілізації українських водних ресурсів.
Як на цей status quo відповідає наш «плановідновлювальний» уряд? - приймає нову Водну стратегію України на період до 2050-го року.
9 грудня 2022 року Уряд затвердив Водну стратегію України на період до 2050 року та операційний план її реалізації у 2022-2024 роках.
Суть: це лише адаптація до норм єврозаконодавтсва + тарифи, штрафи, регламенти управління басейнами - інструменти саморегуляції ринку водний послуг. Завдання: поліпшення якісного стану водних об’єктів шляхом досягнення та підтримання “доброго” екологічного та хімічного стану. Бюрократичний інститут має змусити субʼєктів взаємодії із існуючою водною системою України самим приводити все до ладу (не смітити, не заливати). Цифровізація ж має допомогти встановити всіх користувачів й максимізувати стягнення платні (позбавитись зайців). Це має вирішити проблему дифіциту бюджету водних управлінь та змусити дорого платити за забруднення. Документ не дає відповіді із точки зору стратегування розвитку води як дефіцитного промислового ресурсу - а є свого роду «відпискою» у загальному євроінтеграційному процесі бюрократичного корпусу. Відсутня мова просторового ген. перепланування та вдосконалення штучної та напівштучної водних інфраструктур із точки зору мапи кліматчної трансформації. Що ми будемо робити із прогнозованим +15% нових опадів на Півночі країни протягом осінньо-зимового періоду в наступні 10 років; якими засобами будемо компенсувати екстремально посушливі роки (кратність заливних й посушливих буде лише збільшуватись, що підтверджують останні кліматичні статті); як це буде перерозподілятися між дефіцитними регіонами та галузями економіки; ми концентруємо водний ресурс в економічному плані в перспективних регіонах чи розтягуємо по всіх рівномірно та ін.?
Проскакують правильні слова, типу: «Скорочення зростаючих ризиків нестачі води та надлишку води». Але, нажаль, це не про макро проектування, а - мікроменеджмент споживання.
На думку Уряду, реалізація «Стратегії» не передбачає додаткового фінансування з державного чи місцевих бюджетів…. Згадаймо постановку питання німців: «довгострокові федеральні та муніципальні інвестиції».
На відремонтовані стадіони із бетонними дорогами нам потрібно спочатку заробити. А для цього необхідно створити фундаментальні умови життя та господарюванні (під новий клімат): вода+енергетика. Умови - під які буде можливість проводити кластерну релокацію європейських підприємств, які на батьківщині в себе вже перестануть тягнути норму споживання води (німецька водна стратегія прямо вказує про цю реальність). В Німеччині вже зараз можливо спостерігати т.зв. «парадокс Баварських пивоварів»: ринок й потужність на 200, а норма води від громади лише на 50 й виходу немає.
Інтегрована докапіталізація інфраструктури водних систем наших річкових басейнів та муніципалітетів із підземними джерелами - створить потужний інвест базис.
Саме це стане найкращим спадком для дітей. Теперішня евакуація та осідання як в більшість європейських країн, так і у велику частину світу - екзистенційна помилка навіть у середньостроковій перспективі (якщо не патріотизм, то хоча б здоровий глузд має вас від цього зупинити). В США нещодавно зʼявився термін внутрішньої кліматичної гавані - і це не відомі вам узбережжя й великі міста, а внутрішня Америка й місця скоро будуть всі зайняті, навіть не сумнівайтеся. Наша війна закінчиться - а їх тільки почнеться (війна із кліматом). Але цю національну акцію вартістю 1 можна й потрібно збільшувати на x2 й більше - тільки для цього необхідна відповідна інтегрована відновлювальна політика вже зараз. Ось саме це «дуже на часі». Й цю нову мову глобальний інвестор зрозуміє швидше за «відкриту чекову книжку», що наївно доміную в нашій зовнішній економічній дипломатії.
Яскравий приклад з історії про переваги кліматичних умов (в більшій мірі - надмірність води) для довгострокового національного багатства:
За часів Цінської династії 200-ті до н.е річна урожайність рису фіксувалась у межах від 50 до 100 центнерів із гектара (в Україні на 2022-й середній показник пшениці 40 ц/га; в в УРСР 60-тих всього 11,6 центнерів з гектару). Земля давала величезний надприбуток, у порівнянні із індивідуальним споживанням (продовольчий податок у розмірі 4/5 можливо було спокійно перерозподіляти в казну). Взаємопов’язано це завдячувало централізованому державному контролю за організацією захисної та виробничої водної інфраструктури. Така давня система грамотного використання природних фундаментальних ресурсів, політику їх управління й визначила розмір і населення сучасного Китаю. До якого потім додали системну модернізацію. P.S. Нещодавно в Китаї новою селекціє побили рекорд у 225 ц/га рису (це 20 т.). Змінились політичні режими, але державна водна політика в Китаї тягнеться тисячоліттями - тепер наша черга прийти до тями.
