ГОРИЗОНТИ ПОДІЙ

Світ увійшов у епоху справді революційних змін - колишні теоретичні компаси збиті, стрілки годинника показують різний історичний час.

Політичні ігри в керовані кризи закінчуються, у багатьох інтелектуалів сучасності приходить усвідомлення реальної перспективи світового повороту подій, відкриття обріїв нової історичної перспективи для життя народів та держав.

Ця перспектива з теоретичної стає фактичною, до неї потрібно ставитися вже практично – на рівні прийнятих рішень, які породжують власне майбутнє.

Майбутнє перестало бути віддаленим і входить у свої права. Україна як частина сучасного світу також переживає період історичного зламу – в життя вступає нове покоління, у горизонтах нинішніх подій формується наступне, їм разом доведеться пройти крізь обрії історичних подій.

Наявний у нашому суспільстві багаж знань, компетенцій та навичок соціальної саморефлексії робить перспективу успішного проходження найближчих історичних трансформацій майже неможливою. Проявом і твердженням об'єктивності цього стали останні події, які наочно оголили інтелектуальний колапс вітчизняного гуманітарного середовища, яке виявилося неспроможним сформувати власну адекватну відповідь на виклик домінуючим ідеологічним соціальним фантазмам, на основі яких формувалися свідомість і життєві стратегії наших співгромадян.

Послужливість, коментаторство, епігонство і зашореність думки інтелектуального класу, що склався, призвела до відсутності у суспільства здатності сприймати очевидне, адекватно усвідомлювати свої інтереси, усвідомлювати власні ідеали і перспективи майбутнього, створюваних власними руками вже сьогодні.

Ми зараз не знаємо і багато в чому не хочемо знати справжньої реальності тих суспільних відносин, у яких відбувається наше життя. Прагнучи компенсувати власноруч створене відчуження ми вдаємося до різноманітних ілюзій – від технократичних до історико-культурних, піддаємося спокусі здичавіння.

Пророки з боку нічого нам не можуть дати щодо цього. У атмосфері постправди і фейковості суспільству нав'язуються переживання відсутніх подій, тоді як відбувається осмислення реальних.

Психоемоційний фон того, що відбувається, і відсутність реальних відповідей на життєві виклики веде до соціальної здичавіння та моральної деградації суспільства.

Звинувачуємо у своїх бідах будь-кого, тільки не себе. Результат цієї неадекватності у вчинках людей та їх наслідках – бідність, злочинність, вторинна дикість та цинізм як на побутовому рівні, так і в діях влади. Безвихідь та нова хвиля еміграції – як це вже бувало під час колишніх воєн та революцій. Невже ми приречені на блукання по колах побитої історичної колії? Це живить політичні та економічні метання, зневіра в собі та готовність еліт йти у служіння. Ми вважаємо, що сьогодні як ніколи вірні слова про те, що найголовніша криза - Це криза некомпетентності. З цього слід виходити, оцінюючи наше сьогоднішнє становище, долаючи цю кризу, ми будемо здатні долати решту. Шлях наосліп, по чужих тінях веде в нікуди.

Єрмолаєв Дмитро, головний редактор