© 2019 Strategic Group.Media
АЛЬТЕРНАТИВНА ГЕОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ АБО З КИМ РОЗВИВАТИ РІДКІСНІ РЕСУРСИ
Норвегія із сусідами збирається скористатися зміною клімату та формує нову вісь розвитку на півночі Європи. Суб’єктне, на випередження, включення України в європейський геоекономічний проєкт дозволить обійти американський прагматизм.
АЛЬТЕРНАТИВНА ГЕОЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ АБО З КИМ РОЗВИВАТИ РІДКІСНІ РЕСУРСИ
Норвегія із сусідами збирається скористатися зміною клімату та формує нову вісь розвитку на півночі Європи. Суб’єктне, на випередження, включення України в європейський геоекономічний проєкт дозволить обійти американський прагматизм.
Розташування північної Європи надає їй переваги у змінюючомуся геополітичному та економічному ландшафтах. Збільшення доступності Арктичного регіону завдяки таненню льодовиків відкриває нові морські та «енергетичні» маршрути, що робить цей регіон важливим центром для торгівлі та інфраструктурних проєктів. Відкрита Арктика дозволить Європі перейти до видобутку із дна океану корисних копалин, необхідних для європейського Зеленого Курсу. Робота над цим потребує тісної кооперації із Південно-Східною Азією. А геокліматично стабільні території країн «Тримор’я+Україна», українські багатства землі та надр, мають шанс постати у якості промислово-продовольчого осердя товарних потоків до Азії через новий Північний шлях.
1.КЛІМАТИЧНІ ЗМІНИ ПЕРЕСТАВЛЯТЬ СВІТОВУ ТОРГІВЛЮ НА АЛЬТЕРНАТИВНІ ВІТРИЛА.
Людська історія, її реалізація в конкретних цивілізаціях, торгових маршрутах та «порядках» завжди визначалася силами природи. Специфіка торгових вітрів визначила давні маршрути торгівлі в конкретний спосіб і взаємодіяла з розвитком світової торгівлі. Одним із ключових факторів, які впливали на торгові маршрути, було використання пасатів та інших стало- або періодично діючих вітрів.
Наприклад, стародавні торговці використовували пасати для перетинання Індійського океану та Аравійського моря. Кораблі, направлені на захід, могли ефективно використовувати пасати для швидкого руху в напрямку Індії та західних регіонів Азії. З іншого боку, повертаючись на схід, вони користувалися пасатами, щоб повернутися до своїх первинних пунктів.
Якби напрям, час та інші параметри цих вітрів не сприяли б переміщенню від узбережжя Близького Сходу до давніх китайських портів, залишаючи зв'язок із Піднебесною лише на човникову континентальну торгівлю тих років - найімовірніше, світ був би зовсім інакшим. Один тільки транзит технологій порохів, чавуну, компасу важко переоцінити з точки зору визначення майбутнього Європи.
Специфіка торгових вітрів (status quo клімату свого часу) визначила напрямок світової історії на століття уперед.
Разом із винаходом саморухомого судноплавства людство запустило глобальний процес промислового переосвоєння ландшафту та атмосфери Землі. Підкоривши логіку вітрів ми парадоксальним чином запустили дуже інтенсивний процес зміни тих сил, які ці вітри формують. Сьогодні це із великою швидкістю змінює самі умови нашого життя на суші. Кожні 10 років агрокліматичні зони європейського континенту почали зміщуватися північніше на 100 км; посухи та надексплуатація водних ресурсів на більшості світових т.зв. «житниць» формують умови для критичного стану глобальної продовольчої стабільності; паралельний ріст «голодного» світового населення змушує розглядати продовольчі системи у якості стратегічного ресурсу в плануванні геоекономічного суперництва. Зміни клімату нарешті дійшли тієї точки, коли від них почали страждати та поетапно вимикатися елементи вже звичної рукотворної торгової інфраструктури світу. «Вітер» починає відплату за чисельні викиди парникових газів та знищені природні системи й знову дме у вітрила світової економіки, переформатовуючи її звичні схеми та торгові маршрути. Минулого року посуха створила вузькі місця на річці Міссісіпі в США та Рейні в Європі. Потужні посухи в Центральній Америці стали свого роду «кригою» для Панамського каналу.
Панамська кліматична криза.
Страждання Панамського каналу (падіння рівня води на 1.8 метрів через перманентну посуху) відображають те, як трансформація клімату змінює глобальні торговельні потоки. За нормальних обставин на Панамський канал припадало близько 3% світових обсягів морської торгівлі та 46% контейнерів, що переміщуються з Північно-Східної Азії на східне узбережжя США. Канал є найбільшим джерелом доходу Панами, принісши 4,3 млрд. дол. у 2022-му році.
Інтенсивні явища посухи почали підривати фізичні можливості панамської інфраструктури. Криза відкинула наявні судноплавні маршрути більш ніж на століття назад по ефективності. Коли канал почав працювати в 1914-му році, він став альтернативою Суецькому каналу, мису Доброї Надії та Магелланової протоки для доставки товарів між Північною та Південною півкулями. В даний час вантажовідправники повертаються до всіх трьох варіантів, щоб запобігти вузьким місцям в Панамі. Хоча судна тільки нещодавно відійшли від Суеца, щоб уникнути нападів єменських повстанців-хуситів (ігри неадекватних нафтових країн у фактори підвищення ціни та поділ ринків). У той час як Суец є каналом на рівні моря, Панама є прісноводним каналом, який залежить від штучних озер, що робить його катастрофічно вразливим до посухи.
В цей самий час танення льоду створює нові судноплавні шляхи в Арктиці й європейські північні країни на цей раз бачать свою глобальну стратегічну перевагу й роблять на неї довгострокову ставку. Війна росії проти України дали їм паралельно інструмент потенційного ослаблення головного конкурента (рф) на Північно-Східному проході, що з'єднує Європу із Азією через арктичний регіон.
Наприклад, стародавні торговці використовували пасати для перетинання Індійського океану та Аравійського моря. Кораблі, направлені на захід, могли ефективно використовувати пасати для швидкого руху в напрямку Індії та західних регіонів Азії. З іншого боку, повертаючись на схід, вони користувалися пасатами, щоб повернутися до своїх первинних пунктів.
Якби напрям, час та інші параметри цих вітрів не сприяли б переміщенню від узбережжя Близького Сходу до давніх китайських портів, залишаючи зв'язок із Піднебесною лише на човникову континентальну торгівлю тих років - найімовірніше, світ був би зовсім інакшим. Один тільки транзит технологій порохів, чавуну, компасу важко переоцінити з точки зору визначення майбутнього Європи.
Специфіка торгових вітрів (status quo клімату свого часу) визначила напрямок світової історії на століття уперед.
Разом із винаходом саморухомого судноплавства людство запустило глобальний процес промислового переосвоєння ландшафту та атмосфери Землі. Підкоривши логіку вітрів ми парадоксальним чином запустили дуже інтенсивний процес зміни тих сил, які ці вітри формують. Сьогодні це із великою швидкістю змінює самі умови нашого життя на суші. Кожні 10 років агрокліматичні зони європейського континенту почали зміщуватися північніше на 100 км; посухи та надексплуатація водних ресурсів на більшості світових т.зв. «житниць» формують умови для критичного стану глобальної продовольчої стабільності; паралельний ріст «голодного» світового населення змушує розглядати продовольчі системи у якості стратегічного ресурсу в плануванні геоекономічного суперництва. Зміни клімату нарешті дійшли тієї точки, коли від них почали страждати та поетапно вимикатися елементи вже звичної рукотворної торгової інфраструктури світу. «Вітер» починає відплату за чисельні викиди парникових газів та знищені природні системи й знову дме у вітрила світової економіки, переформатовуючи її звичні схеми та торгові маршрути. Минулого року посуха створила вузькі місця на річці Міссісіпі в США та Рейні в Європі. Потужні посухи в Центральній Америці стали свого роду «кригою» для Панамського каналу.
Панамська кліматична криза.
Страждання Панамського каналу (падіння рівня води на 1.8 метрів через перманентну посуху) відображають те, як трансформація клімату змінює глобальні торговельні потоки. За нормальних обставин на Панамський канал припадало близько 3% світових обсягів морської торгівлі та 46% контейнерів, що переміщуються з Північно-Східної Азії на східне узбережжя США. Канал є найбільшим джерелом доходу Панами, принісши 4,3 млрд. дол. у 2022-му році.
Інтенсивні явища посухи почали підривати фізичні можливості панамської інфраструктури. Криза відкинула наявні судноплавні маршрути більш ніж на століття назад по ефективності. Коли канал почав працювати в 1914-му році, він став альтернативою Суецькому каналу, мису Доброї Надії та Магелланової протоки для доставки товарів між Північною та Південною півкулями. В даний час вантажовідправники повертаються до всіх трьох варіантів, щоб запобігти вузьким місцям в Панамі. Хоча судна тільки нещодавно відійшли від Суеца, щоб уникнути нападів єменських повстанців-хуситів (ігри неадекватних нафтових країн у фактори підвищення ціни та поділ ринків). У той час як Суец є каналом на рівні моря, Панама є прісноводним каналом, який залежить від штучних озер, що робить його катастрофічно вразливим до посухи.
В цей самий час танення льоду створює нові судноплавні шляхи в Арктиці й європейські північні країни на цей раз бачать свою глобальну стратегічну перевагу й роблять на неї довгострокову ставку. Війна росії проти України дали їм паралельно інструмент потенційного ослаблення головного конкурента (рф) на Північно-Східному проході, що з'єднує Європу із Азією через арктичний регіон.
2. ЄВРОПА ТА АЗІЯ ЗУСТРІНУТЬСЯ НА ПІВНОЧІ.
Арктичний регіон за останні чотири десятиліття нагрівався у чотири рази швидше, ніж решта світу. До 2035-го року частини Арктики будуть вільні від льоду в літні місяці, що відкриє перспективи комерційному судноплавству для курсування цими водами і скоротить час транзиту між США, Європою та Азією, оминаючи деструктивні країни. Арктичні маршрути будуть на 30-50% коротшими, ніж маршрути Суецького каналу та Панамського каналу, а час транзиту скоротиться приблизно на 14-20 днів!
З огляду на такі перспективи та можливості великі країни проводять проактивну арктичну політику.
Китай на рівні з іншими прагне стати великою полярною державою, позбавившись у даному регіоні від ексклюзивного посередництва із боку рф. Пекін оголосив себе "навколоарктичною державою", заявляючи про права на свободу судноплавства та польотів, наукові дослідження, рибальство та розробку ресурсів. Полярний шовковий шлях (PSR) був доданий у 2017-му році до мегамасштабного китайського проєкту «Один пояс, один шлях» (BRI), про який вперше було оголошено у 2013-му році. BRI характеризується інвестиціями в інфраструктуру вздовж сузір'я економічних коридорів, включаючи Північний морський шлях. Претензії Пекіна на статус «навколоарктичної» держави кидають виклик семи іншим арктичним державам (Канаді, Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії, Швеції та США). Інтерес Піднебесної не зводиться до теми лише одних вуглеводнів (у винятковості яких помиляються в рф): Китай серйозно націлився на зелену енергетику та електричний транспорт й має достатньо свого видобутку.
Інтерес Китаю до нафтогазових арктичних проектів помірний: нікуди не дівається велика собівартість таких проєктів, а також присутні в достатку альтернативи на світових нафтогазових ринках. Світова економіка активно запрягається у енергетичний перехід. Хоч й повільно, але попит на класичні вуглеводні з необхідністю буде знижуватися, а паралельно залишаються чисельні близькосхідні виробники із низькою собівартістю. Китай так й не забажав брати на себе зобов'язання щодо російської пропозиції побудувати трубопровід «Сила Сибіру – 2», що проходить від російської Арктики до північно-східного Китаю. З огляду на прихильність Китаю до енергетичного переходу, суттєвого проривного попиту з його боку не варто очікувати. Їх інтерес схиляється до рідкоземельних металів на дні моря та їх доставці на багаті ринки енергетичного переходу. І цей інтерес зближує північні європейські країни та Пекін більше за трубопроводи.
США поки повільніше запрягає. Вони лише зараз планують побудувати свій перший глибоководний арктичний порт у Номі, штат Аляска, а Канада планує глибоководний порт у Кікіктарджуаку, Нанувут, який розташований біля входу в Північно-Західний прохід (торговий маршрут із протилежного боку від російського берега).
Норвегія та кo. бажають реалізувати варіант маршруту без рф. Це буде трансарктичний маршрут, який пролягатиме прямо через Північний полюс, оминатиме територіальні води арктичних держав і пролягатиме в міжнародному відкритому морі. Передбачається, що тисячі кораблів на рік проходитимуть між Північною Америкою та Азією з центром у Датч-Харборі на Алясці для ринку США та через місто Кіркенес (як варіант) для входу в простір ЄС. Кіркенес може отримати мегапорт із залізничним сполученням до Рованіємі у Фінляндії та далі на південь до Гельсінкі та навіть через Балтійське море до Естонії (прямий підводний тунель вже має свій проєкт: вантажні тунелі під Фінською затокою, від фінського Еспоо до естонського Таллінна). Порт стане першою і останньою зупинкою в Європейській економічній зоні та єдиним ринком уздовж Північно-Східного проходу. Порт морського сполучення із ринками Південно-Східної Азії буде напряму під'єднано до всієї залізничної системи ЄС.
Окрім прямого ж/д сполучення, Кіркенес також зможе відправляти та приймати менші вантажні судна, що здатні плисти на південь уздовж норвезького узбережжя до Роттердама, Зебрюгге і Гетеборга, відтворюючи в нових формах морську активність колишнього Ганзейського Союзу. Тільки на цей раз це будуть не хутра з московії для європейських аристократій, а компоненти турбін та фотовольтатики.
Цей маршрут між Південно-Східною Азією і Європою на 40% коротший, ніж подорож через Суецький канал. З кожним роком він стає все ближчим: зміна клімату означає, що Арктика може стати повністю вільною від льоду влітку через 20 років.
З огляду на такі перспективи та можливості великі країни проводять проактивну арктичну політику.
Китай на рівні з іншими прагне стати великою полярною державою, позбавившись у даному регіоні від ексклюзивного посередництва із боку рф. Пекін оголосив себе "навколоарктичною державою", заявляючи про права на свободу судноплавства та польотів, наукові дослідження, рибальство та розробку ресурсів. Полярний шовковий шлях (PSR) був доданий у 2017-му році до мегамасштабного китайського проєкту «Один пояс, один шлях» (BRI), про який вперше було оголошено у 2013-му році. BRI характеризується інвестиціями в інфраструктуру вздовж сузір'я економічних коридорів, включаючи Північний морський шлях. Претензії Пекіна на статус «навколоарктичної» держави кидають виклик семи іншим арктичним державам (Канаді, Данії, Фінляндії, Ісландії, Норвегії, Швеції та США). Інтерес Піднебесної не зводиться до теми лише одних вуглеводнів (у винятковості яких помиляються в рф): Китай серйозно націлився на зелену енергетику та електричний транспорт й має достатньо свого видобутку.
Інтерес Китаю до нафтогазових арктичних проектів помірний: нікуди не дівається велика собівартість таких проєктів, а також присутні в достатку альтернативи на світових нафтогазових ринках. Світова економіка активно запрягається у енергетичний перехід. Хоч й повільно, але попит на класичні вуглеводні з необхідністю буде знижуватися, а паралельно залишаються чисельні близькосхідні виробники із низькою собівартістю. Китай так й не забажав брати на себе зобов'язання щодо російської пропозиції побудувати трубопровід «Сила Сибіру – 2», що проходить від російської Арктики до північно-східного Китаю. З огляду на прихильність Китаю до енергетичного переходу, суттєвого проривного попиту з його боку не варто очікувати. Їх інтерес схиляється до рідкоземельних металів на дні моря та їх доставці на багаті ринки енергетичного переходу. І цей інтерес зближує північні європейські країни та Пекін більше за трубопроводи.
США поки повільніше запрягає. Вони лише зараз планують побудувати свій перший глибоководний арктичний порт у Номі, штат Аляска, а Канада планує глибоководний порт у Кікіктарджуаку, Нанувут, який розташований біля входу в Північно-Західний прохід (торговий маршрут із протилежного боку від російського берега).
Норвегія та кo. бажають реалізувати варіант маршруту без рф. Це буде трансарктичний маршрут, який пролягатиме прямо через Північний полюс, оминатиме територіальні води арктичних держав і пролягатиме в міжнародному відкритому морі. Передбачається, що тисячі кораблів на рік проходитимуть між Північною Америкою та Азією з центром у Датч-Харборі на Алясці для ринку США та через місто Кіркенес (як варіант) для входу в простір ЄС. Кіркенес може отримати мегапорт із залізничним сполученням до Рованіємі у Фінляндії та далі на південь до Гельсінкі та навіть через Балтійське море до Естонії (прямий підводний тунель вже має свій проєкт: вантажні тунелі під Фінською затокою, від фінського Еспоо до естонського Таллінна). Порт стане першою і останньою зупинкою в Європейській економічній зоні та єдиним ринком уздовж Північно-Східного проходу. Порт морського сполучення із ринками Південно-Східної Азії буде напряму під'єднано до всієї залізничної системи ЄС.
Окрім прямого ж/д сполучення, Кіркенес також зможе відправляти та приймати менші вантажні судна, що здатні плисти на південь уздовж норвезького узбережжя до Роттердама, Зебрюгге і Гетеборга, відтворюючи в нових формах морську активність колишнього Ганзейського Союзу. Тільки на цей раз це будуть не хутра з московії для європейських аристократій, а компоненти турбін та фотовольтатики.
Цей маршрут між Південно-Східною Азією і Європою на 40% коротший, ніж подорож через Суецький канал. З кожним роком він стає все ближчим: зміна клімату означає, що Арктика може стати повністю вільною від льоду влітку через 20 років.
Найшвидші трансарктичні навігаційні маршрути протягом вересня на даний момент (2006-2015) і до середини століття (2040-2059) з RCP 4.5 (помірний сценарій потепління), для кораблів, що прагнуть перетнути Північний Льодовитий океан між Північною Атлантикою і Тихим океаном. Червоні лінії позначають найшвидші доступні маршрути для класу Polar криголамів; сині лінії позначають найшвидші доступні маршрути для кораблів відкритого плавання. Крайній сценарій RCP 8.5 (якому ми зараз більше відповідаємо) може реалізувати графік на 10 років раніше.
2.1 Що має забезпечити арктичний маршрут.
1) Продовольча безпека Китаю + АСЕАН
Національне виробництво продовольства в Китаї впало з 93,6 відсотка у 2000-му році до 65,8% у 2020-му році, а до 2030-го року очікується його скорочення до 58,8%. Китай зіткнеться з більшим тиском на ресурси та серйознішими проблемами у забезпеченні зернової та продовольчої безпеки. Китай став основним покупцем сої, кукурудзи, пшениці, рису, яловичини, свинини, ячменю та сорго. Короткий та захищений від кліматичної мінливості (вразливі постачальники: Латинська Америка, США) доступ до продовольства - це першочергове завдання Китаю на 2030-2090-ті роки.
Виробництво сільськогосподарських культур у Китаї не виросло за останнє десятиліття, що збільшило розрив між Китаєм та іншими розвиненими сільськогосподарськими країнами з точки зору продуктивності. Це одна з головних причин, чому продовольча безпека стала найбільш фундаментальним інтересом Китаю для лідера Сі Цзіньпіна. Близько 30-ти відсотків усіх сільськогосподарських угідь в Китаї страждають від ерозії ґрунту, а ще 40% ризикують перетворитися на пустелю.
Канада, Норвегія, Фінляндія, Голландія та ін. активно фінансували дослідження із кліматичної паспортизації Східної Європи. Наш (та сусідів) агропромисловий натурекономічний ресурс територій враховується в якості торгівельної позиції для комплексної пропозиції Китаю+АСЕАН по проєкту Північного Шляху. Ставка велика й про це мовить 1.7% власного ВВП, які тільки одна Норвегія направила на допомогу Україні в останні два роки, але поряд також всі Прибалтійські країни, Данія, Голландія.
2) Забезпечення європейського Нового Зеленого Курсу.
Північники Європи роблять велику ставку на свою передову роль в європейському енергетичному переході. Особливості вітряної погоди на узбережжі дозволяють їм будувати потужну т. зв. офшорну систему вироблення енергії - гігантські вітряки у самісінькому морі. Фізичний масштаб (датська найбільша турбіна має діаметр 236м) та трудомістськість обладнання, яке для цього необхідне, формує сьогоднішню та визначає майбутню систему розподілу праці в сфері глобальної ВДЕ, де Китаю із сусідами буде завжди віддаватися якась суттєва роль. Ступінь цієї взаємозалежності може варіюватися з огляду на геоекономічний градус суперництва, але брудна та енергоємна переробка рідкоземельних металів та їх перетворення на базові компоненти зеленого переходу - точно залишатиметься роботою поза осердя Європи. Тому й Європа зацікавлена у можливості бути частиною та контролювати певним чином ті виробничі моменти, від яких залежить комплексно їх амбіції та претензії на технологічне лідерство в «зелених» технологіях (в т.ч. його передового компонента - водню, що є єдиним життєздатним способом зберігати ВДЕ енергію). До прикладу, Китай і Норвегія співпрацюють у сфері офшорної вітроенергетики з 2010-го року. Норвегія володіє передовими офшорними вітроенергетичними технологіями та досвідом. Меморандум про взаєморозуміння щодо китайсько-норвезького співробітництва у вітроенергетичному секторі, був підписаний між Innovation Norway та Китайською вітроенергетичною асоціацією у 2019-му році. Зміна клімату до цього вносить нові можливості: танення Арктики відкриває на півночі доступ до донних покладів збагаченої руди із високим вмістом рідкоземельних та дефіцитних металів.
2.2 Ресурси дна океану.
Контекст. Дно океану перетворюється на наступний у світі театр глобальної конкуренції за ресурси, і Китай має претензію додати до свого тимчасового домінуючого положення в сфері цінних металів ще й морський видобуток. Але собівартість такого видобутку поки робить його лише елементом «гри м'язами», лайтовою версією амбіцій космічних програм із добування корисних копалин на місяці чи астероїдах. Із одним уточненням: за існуючими оцінками, подальше зростання попиту на зелену енергетику та електричний транспорт зробить рідкоземельні метали суттєво дорожчими. Тому варто розглядати глибоководні дослідження та розробки в сфері видобутку и якості відкладеного на 2030-ті плану.
Що це за ресурс? Поліметалічні конкреції - копалини, багаті марганцем, кобальтом, нікелем і міддю — металами, необхідними для всього, від електромобілів до передових систем озброєння. Головне - вони вільно лежать на дні океану. Їх потрібно лише підняти із глибини +-4 км. Міжнародне управління морського дна (ISA) видало 30 ліцензій у чотирьох областях на дослідження морського дна цінних металів. Початок глибоководного видобутку планується вже у 2025-му році. Китай отримає ексклюзивні права на розкопки 238 тис. км2 (це 5 світових ліцензій із 30). Норвегія має на меті власноруч обробляти таку ж майже площу у своїх водах біля архіпелага Шпіцберген. Й ці ресурси потребують для обробки партнера - Китай, підключений по Північному морському шляху. В будь-якому випадку, Китай буде так само займатися цією темою й його мотивація зрозуміла. Зона Кларіон-Кліппертон, на яку зазіхається Китай у Тихому океані, складається з 4.5 млн. км2 площі та 15 млн. т. рідкоземельних оксидів на ній.
Норвезька парламентська більшість, що зараз виступає за «очищення» морського дна в пошуках таких корисних копалин, як марганець, сульфід, мідь, цинк і золото, - р'яно захищає національні інтереси північних європейців. З врахування міркувань національної безпеки позиція уряду стоїть проти залучення китайських суб'єктів до видобутку безпосередньо. Такі суб'єкти, як Китайська асоціація досліджень і розробок мінеральних ресурсів океану або China Minmetals Corporation, які домінують у глобальній гонці глибоководного видобутку корисних копалин, не будуть допущені до видобутку на дні норвезького моря, але співпраця в сфері обробки між ними неминуча.
Зміна клімату раніше була причиною припинення видобутку корисних копалин в Арктиці. Тепер це привід рухатися вперед на всіх парах.
1) Продовольча безпека Китаю + АСЕАН
Національне виробництво продовольства в Китаї впало з 93,6 відсотка у 2000-му році до 65,8% у 2020-му році, а до 2030-го року очікується його скорочення до 58,8%. Китай зіткнеться з більшим тиском на ресурси та серйознішими проблемами у забезпеченні зернової та продовольчої безпеки. Китай став основним покупцем сої, кукурудзи, пшениці, рису, яловичини, свинини, ячменю та сорго. Короткий та захищений від кліматичної мінливості (вразливі постачальники: Латинська Америка, США) доступ до продовольства - це першочергове завдання Китаю на 2030-2090-ті роки.
Виробництво сільськогосподарських культур у Китаї не виросло за останнє десятиліття, що збільшило розрив між Китаєм та іншими розвиненими сільськогосподарськими країнами з точки зору продуктивності. Це одна з головних причин, чому продовольча безпека стала найбільш фундаментальним інтересом Китаю для лідера Сі Цзіньпіна. Близько 30-ти відсотків усіх сільськогосподарських угідь в Китаї страждають від ерозії ґрунту, а ще 40% ризикують перетворитися на пустелю.
Канада, Норвегія, Фінляндія, Голландія та ін. активно фінансували дослідження із кліматичної паспортизації Східної Європи. Наш (та сусідів) агропромисловий натурекономічний ресурс територій враховується в якості торгівельної позиції для комплексної пропозиції Китаю+АСЕАН по проєкту Північного Шляху. Ставка велика й про це мовить 1.7% власного ВВП, які тільки одна Норвегія направила на допомогу Україні в останні два роки, але поряд також всі Прибалтійські країни, Данія, Голландія.
2) Забезпечення європейського Нового Зеленого Курсу.
Північники Європи роблять велику ставку на свою передову роль в європейському енергетичному переході. Особливості вітряної погоди на узбережжі дозволяють їм будувати потужну т. зв. офшорну систему вироблення енергії - гігантські вітряки у самісінькому морі. Фізичний масштаб (датська найбільша турбіна має діаметр 236м) та трудомістськість обладнання, яке для цього необхідне, формує сьогоднішню та визначає майбутню систему розподілу праці в сфері глобальної ВДЕ, де Китаю із сусідами буде завжди віддаватися якась суттєва роль. Ступінь цієї взаємозалежності може варіюватися з огляду на геоекономічний градус суперництва, але брудна та енергоємна переробка рідкоземельних металів та їх перетворення на базові компоненти зеленого переходу - точно залишатиметься роботою поза осердя Європи. Тому й Європа зацікавлена у можливості бути частиною та контролювати певним чином ті виробничі моменти, від яких залежить комплексно їх амбіції та претензії на технологічне лідерство в «зелених» технологіях (в т.ч. його передового компонента - водню, що є єдиним життєздатним способом зберігати ВДЕ енергію). До прикладу, Китай і Норвегія співпрацюють у сфері офшорної вітроенергетики з 2010-го року. Норвегія володіє передовими офшорними вітроенергетичними технологіями та досвідом. Меморандум про взаєморозуміння щодо китайсько-норвезького співробітництва у вітроенергетичному секторі, був підписаний між Innovation Norway та Китайською вітроенергетичною асоціацією у 2019-му році. Зміна клімату до цього вносить нові можливості: танення Арктики відкриває на півночі доступ до донних покладів збагаченої руди із високим вмістом рідкоземельних та дефіцитних металів.
2.2 Ресурси дна океану.
Контекст. Дно океану перетворюється на наступний у світі театр глобальної конкуренції за ресурси, і Китай має претензію додати до свого тимчасового домінуючого положення в сфері цінних металів ще й морський видобуток. Але собівартість такого видобутку поки робить його лише елементом «гри м'язами», лайтовою версією амбіцій космічних програм із добування корисних копалин на місяці чи астероїдах. Із одним уточненням: за існуючими оцінками, подальше зростання попиту на зелену енергетику та електричний транспорт зробить рідкоземельні метали суттєво дорожчими. Тому варто розглядати глибоководні дослідження та розробки в сфері видобутку и якості відкладеного на 2030-ті плану.
Що це за ресурс? Поліметалічні конкреції - копалини, багаті марганцем, кобальтом, нікелем і міддю — металами, необхідними для всього, від електромобілів до передових систем озброєння. Головне - вони вільно лежать на дні океану. Їх потрібно лише підняти із глибини +-4 км. Міжнародне управління морського дна (ISA) видало 30 ліцензій у чотирьох областях на дослідження морського дна цінних металів. Початок глибоководного видобутку планується вже у 2025-му році. Китай отримає ексклюзивні права на розкопки 238 тис. км2 (це 5 світових ліцензій із 30). Норвегія має на меті власноруч обробляти таку ж майже площу у своїх водах біля архіпелага Шпіцберген. Й ці ресурси потребують для обробки партнера - Китай, підключений по Північному морському шляху. В будь-якому випадку, Китай буде так само займатися цією темою й його мотивація зрозуміла. Зона Кларіон-Кліппертон, на яку зазіхається Китай у Тихому океані, складається з 4.5 млн. км2 площі та 15 млн. т. рідкоземельних оксидів на ній.
Норвезька парламентська більшість, що зараз виступає за «очищення» морського дна в пошуках таких корисних копалин, як марганець, сульфід, мідь, цинк і золото, - р'яно захищає національні інтереси північних європейців. З врахування міркувань національної безпеки позиція уряду стоїть проти залучення китайських суб'єктів до видобутку безпосередньо. Такі суб'єкти, як Китайська асоціація досліджень і розробок мінеральних ресурсів океану або China Minmetals Corporation, які домінують у глобальній гонці глибоководного видобутку корисних копалин, не будуть допущені до видобутку на дні норвезького моря, але співпраця в сфері обробки між ними неминуча.
Зміна клімату раніше була причиною припинення видобутку корисних копалин в Арктиці. Тепер це привід рухатися вперед на всіх парах.
(мал. 1) Видані ліцензії ISA на видобуток із дна океанів.
(мал.2) Мапа підводних покладів (як бачимо в порівнянні із попереднім «ліцензованим» ландшафтом, ресурси біля Шпіцбергену не вписані у міжнародне регулювання)
(мал.3) Мапа перспективного видобутку у норвезькій зоні відповідальності.
2.3 Багате дно Шпіцбергена належить Норвегії, але архіпелаг дуже близький до російських ядерних субмарин: проблема безпеки.
Шпіцберген, або Svalbard, є суто суверенною територією Норвегії за всіма прийнятим договором після Першої світової війни. Ця територія перебуває під 5-ю статею НАТО, але за старими зобов'язаннями Норвегія та будь-хто інший не має право на розміщення будь-чого військового на його території. Парадоксальним чином близькість Шпіцбергена до Північного флоту на Кольському півострові та його стратегічне положення в питаннях захисту майбутнього арктичного проєкту варягів, вимагає шукати умов перегляду заборони на проекцію сили з цього архіпелагу на простір між Гренландією, Ісландією та Великою Британією та Норвегією. Вочевидь мілітаризація арктичного регіону європейцями, її форми, схеми та можливості - це питання найближчого майбутнього.Скоріш за все - це буде частиною автономізації європейської системи оборони в рамках PESCO в більшій мірі, ніж НАТО. Конкуренція за арктичний регіон, в тому числі із США, потребує від європейців вибудовування власних, дублюючих, безпекових форматів. В приклад цього: норвезька ТНК Kongsberg Gruppen активний учасник (технічні рішення) програм видобутку із дна моря і одночасно - виробник славнозвісних засобів ППО NASAMS та іншої військової техніки.
Географічне положення Шпіцбергена буде центральним у контролі доступу «до» та «з» Північного флоту (з ядерними боєголовками) росії на Кольському півострові. Єдиних засобів, якими рф тільки й залишається лякати всіх для спроби сповільнити розгортання «норвезької» версії Північного морського шляху.
Шпіцберген, або Svalbard, є суто суверенною територією Норвегії за всіма прийнятим договором після Першої світової війни. Ця територія перебуває під 5-ю статею НАТО, але за старими зобов'язаннями Норвегія та будь-хто інший не має право на розміщення будь-чого військового на його території. Парадоксальним чином близькість Шпіцбергена до Північного флоту на Кольському півострові та його стратегічне положення в питаннях захисту майбутнього арктичного проєкту варягів, вимагає шукати умов перегляду заборони на проекцію сили з цього архіпелагу на простір між Гренландією, Ісландією та Великою Британією та Норвегією. Вочевидь мілітаризація арктичного регіону європейцями, її форми, схеми та можливості - це питання найближчого майбутнього.Скоріш за все - це буде частиною автономізації європейської системи оборони в рамках PESCO в більшій мірі, ніж НАТО. Конкуренція за арктичний регіон, в тому числі із США, потребує від європейців вибудовування власних, дублюючих, безпекових форматів. В приклад цього: норвезька ТНК Kongsberg Gruppen активний учасник (технічні рішення) програм видобутку із дна моря і одночасно - виробник славнозвісних засобів ППО NASAMS та іншої військової техніки.
Географічне положення Шпіцбергена буде центральним у контролі доступу «до» та «з» Північного флоту (з ядерними боєголовками) росії на Кольському півострові. Єдиних засобів, якими рф тільки й залишається лякати всіх для спроби сповільнити розгортання «норвезької» версії Північного морського шляху.
3. ПЕРВИННА РОЛЬ ДЛЯ УКРАЇНИ У ВАРЯЗЬКОМУ «АРКТИЧНОМУ ПРОЄКТІ».
Коротко. Війна в Україні відкрила неконкурентний спосіб закріплення ролей у продовольчій системі Європи. Фізичні руйнування с/г активів та відповідної інфраструктури, в т.ч. транспортної, поставили більшу частину українських аграріїв на межу виживання. В цей же час викривлена земельна реформа створює умови для перетворення економічної біди національного виробника продовольства на відкритий на зовнішні ринки актив (земля), в майбутньому який буде втрачений ними через банки. Відсутність довгострокової національної продовольчої політики посприяє остаточному закріпленню за Україною статусу виробника с/г сировини «на замовлення» (детальніше читати тут). Наші європейські сусіди готові забезпечити глибоку переробку цієї сировини на напівфабрикат та готову продукцію та включитися на перших ролях у продовольчі поставки в Азію по північним маршрутам.
4. АЛЬТЕРНАТИВА. ПРО-АКТИВНА ГРА В ЯКОСТІ ГЕОКЛІМАТИЧНОГО ЛІДЕРА ІЗ ІНТЕГРОВАНОЮ У «АРКТИЧНИЙ ПРОЄКТ» ОНОВЛЕНОЮ ПРОМИСЛОВО-АГРАРНОЮ ПОЛІТИКОЮ.
Артерії проєкта Тримор'я для підключення України. Розширення до союзу країн спільної геокліматичної долі.
Україна територіально перебуває у виграшному, з погляду кліматичної трансформації, становищі. Грамотне адаптаційне планування на місцевому та макрорегіональному рівнях здатне в повоєнній перебудові закласти випереджальний фундамент для створення соціально-економічної системи з «низькою економічною вартістю зміни клімату», з вигідною у сферах с/г, промисловості та енергетики пропозицією ультра-дефіцитного у світі натурекономічного ресурсу. Стабільний доступ до води, помірний температурний режим будуть базовими умовами, які сформують інвестиційний паспорт території.
Для реалізації повоєнної розбудови під включення в новий геоекономічний проєкт Україні слід орієнтуватися на два типи ситуативних союзників:
1) Геокліматичні сусіди, які розділяють як природні системи з Україною, так і просторову економічну вигоду від їхнього майбутнього розвитку, в т.ч. геоекономіку глобальної "релокації на Північ";
2) Глобальні конкуренти за статус центру розвитку. Потенційні донори техніки та технологій, які мають ресурс для надання «індустріалізації на експорт» у боротьбі за включення до своєї зони контролю ресурсних «третіх сторін».
У першому випадку - йдеться про країни ЦСЄ, які вже мають формат субрегіональних проектних відносин. Це т.зв. «Тримор'є» (Ініціатива трьох морів): Австрія, Болгарія, Хорватія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина та Словенія + Україна + потенційно Білорусь.
У другому випадку – ЄС та Китай.
ДОВІДКА щодо Ініціативи Трьох Морів – Проєкт, ініційований Польщею та Хорватією та Європейським Союзом. До нього увійшли 12 країн, які задекларували свою зацікавленість в Україні. Проєкт на поточному етапі існує як організаційний механізм, спрямований лише на прискорене будівництво регіональної інфраструктури, особливо в енергетичному секторі, і сприяння економічному розвитку країн, що опиняються в положенні відповзання (втрати економічних зв'язків) через руйнування торгових зв'язків з Росією. У Брюсселі цей формат також розглядається як друга спроба вирівнювання економічного розриву між європейським Сходом та Заходом. Нова вертикальна інфраструктура Північ-Південь покликана насамперед закільцювати морську систему торгівлі вуглеводнями (насамперед – зрідженим газом) як рішення у сфері енергетичної безпеки Європи «без рф». Таким чином, ЄС планує контролювати питання ініціативи у створенні архітектури перебудовуваних торгових шляхів, де європейську пальму першості хотів перехопити Китай зі своїм проєктом "Пояс та шлях" через європейські південні порти. Ініціатива, висунута Польщею та Хорватією, має вирішальне значення для них, оскільки може сформувати незалежність усього регіону від російської енергетики, що закріпить зближення східноєвропейських країн із Заходом. Безумовно, у проєкті проглядається амбіція Польщі: завдання підняти свою суб'єктність як субрегіонального лідера у відносинах із західноєвропейськими грандами. Для ЄС механізми Ініціативи Трьох Морів розглядаються як оптимальний проміжний варіант інтеграції України до ЄС з паралельним здійсненням усіх можливих програм т.зв. «повоєнного відновлення» саме в інтересах цих країн. Зробивши, безумовно, прикордонних Україні членів Тримор'я стратегічними одержувачами українського господарського комплексу та реалізованих повоєнних сировинних проектів на її території.
Безумовно, володіючи знанням про прийдешню геокліматичну шкоду для більшості своїх територій, в т.ч. в аспекті продовольчої безпеки та розуміючи глобальну цінність контролю за експортним продовольством – ЄС робить чималу ставку на свою перемогу у питаннях абсолютної інтеграції України до сфери свого впливу.
Інтенсивна військово-політична підтримка України - прямий наслідок знання в ЄС про натурекономічний ресурс, яким Україна володіє в перспективі глобального потепління.
Питання національної безпеки України - здатність реалізувати максимальний потенціал розвитку. Це вимагає підвищення суб'єктності та ініціативної державної участі у процесах опрацювання економічного змісту інтеграційних процесів у Центрально-Східній Європі та Півночі – з метою створення складної та великої національної індустріальної економіки України, перевершуючи запропоновані ззовні спрощені агро-сировинні проєкти.
Щоб реалізувати свої національні інтереси, Україна найближчим часом має виступити ініціатором нового ідеологічного змісту Ініціативи Трьох Морів:
1) Необхідно ініціювати спільну роботу учасників Ініціативи навколо теми геокліматичних змін та загального розділеного між членами натурекономічного ресурсу в цьому субрегіоні, вигод регіональної кооперації та зв'язків (наприклад, у сфері загального управління стабільним річним водним балансом) у короткостроковій та довгостроковій перспективах. Розробити в процесі обґрунтування даної кооперації карту спільних еко-систем, що потребують заходів із підвищення стійкості, шляхом реалізації низки спільних транскордонних проектів;
2) Сприяти створенню блоку країн т.зв. "Спільної геокліматичної долі" – як нового регіонального союзу на нео-геоекономічній основі. Це створить необхідність у підключенні до спільної роботи країн Північної Європи (Фінляндія, Норвегія, Швеція). Які представляють субарктичний регіон, який отримує в цілому (в умовах глобального потепління) нові перспективи розвитку і на який має орієнтуватися вертикальна транспортна інфраструктура Північ - Південь. + Довгостроковий інтерес Південно-Східної Азії щодо доступу через інфраструктуру Тримор'я до просторів розвитку європейської «нової Півночі» має бути запропонований в якості одного із змістів розвитку Союзу.
3) Виступити з ініціативою включення до попередніх переговорів легітимних представників Білорусі та обов'язкового обговорення її рівноправної участі у Тримор'ї. Білорусь просторово включає важливі для України елементи водної інфраструктури, як і схожий за цінністю натурекономічний ресурс для агросектора та промисловості;
4) Включити детально опрацьоване бачення української економічної посекторальної участі у регіональному проєкті Тримор'я та ЄС загалом. З просторовим планом виробничо-інфраструктурних кластерів, які можуть бути включені до системи європейського розподілу праці. Дані пропозиції повинні ґрунтуватися на прогнозі кліматично спричинених проблем у стабільності господарського комплексу ЄС, його проблем безпеки у середньо- та довгострокових перспективах. Український «Генеральний план повоєнного розвитку» має загалом пропонувати просторово-часове господарське планування під загальноєвропейську «релокацію» на геокліматично-безпечні українські території.
В межах інтеграції у Північну зону розвитку першочергово мають розвиватися такі експортні сектори:
1) Рідкоземельні метали та матеріали. Індустріалізація видобутку українських рідкісноземельних ресурсів та їх включення у співпрацю ланцюжків поставок ЄС-Південно-СХхідна Азія для енергетичних потреб Європейського Зеленого Курсу. Староіндустріальний комплекс України зосереджує велику кількість ресурсу та відходів, які були виключені із обробки, але містять частки цінних копалин. Низькі ціни минулого робили таку екстракцію недоцільною. Але часи змінилися із світовим «зеленим переходом». Новий інтерес до «покинутих» ресурсів із прицілом на «зелені метали» відбувається повсюди й активізовано шаленим попитом, який за прогнозами кратно підвищить на них ціни. Але справжній дефіцит ще попереду, як й відповідна «золота лихоманка». До прикладу, активізувалася розробка австралійської компанією Ironbark Zinc північно-східного фіорду Гренландії із метою видобутку цинку, через суттєве зростання ціни (x2). Управління з ліцензування та безпеки корисних копалин Гренландії видало вже більше 110-ти діючих ліцензій на розвідку корисних копалин. Геоекономічна глобалізована схема тут виглядає наступним чином: на вершині Гренландії, поряд із військово-адміністративним контролем США та Данії є китайська інфраструктура і гроші (і шведські послуги), які допомагають витягувати цинк з-під землі - метал, який користується попитом завдяки виробництву компонентів світового «зеленого» переходу на потужностях Китаю. А прибуток від видобутку самої руди відходить західним компаніям. У міру того, як країна розвивається, її використання цинку, як правило, зростає, оскільки він застосовується в речах, що підтримують сучасне життя, таких як акумулятори, залізничні лінії електропередач та автомобілебудування.
Окрім прямого видобутку цінних металів, також можливий перехід до використання т.зв. вторинних ресурсів - конвертація антропотехногенних відходів старої промисловості, через переробку з урахуванням нових технологій, у сировину з високим глобальним попитом.
Довгий час щодо низькі ціни на рідкісні метали (рідкоземельні та ті, що у відносному дефіциті) метали робили їх видобуток як супутнього компонента промислових відходів (відвалів шахт та кар'єрів, інших технічних процесів) - нерентабельними. Обережні оцінки фахівців сьогодні вказують на кратне (а деякі метали в 10 разів і більше) зростання цін на сировину нового технологічного устрою у найближчі 10 років. Переробка з використанням нових технологій робить мільйони тонн промислових відходів потенційною «золотою копальні» для потреб світового високотехнологічного виробництва.
Перекіс фізичних світових запасів рідкісної металевої сировини на користь Китаю робить будь-яку додаткову пропозицію на глобальному ринку - суттєвим національним економічним козирем, за умови державної участі у його розпорядженні;
На основі створеної програми державно-приватного ре-освоєння стратегічних металевих ресурсів вибудовується механізм резервування поліметалів. Цей ДЕРЖАВНИЙ РЕЗЕРВ ПОЛІМЕТАЛЕВИХ РЕСУРСІВ має стати однією з твердих застав поточних та майбутніх інвестиційних зовнішніх кредитів, що спрямовуються у розвиток відповідної добувної та переробної промисловості - т.зв. «НАЦІОНАЛЬНІ РІДКОЗЕМЕЛЬНІ БОНДИ».
ДОВІДКА: «Стратегічні металеві ресурси» – це пріоритетні мінерально-сировинні депо (запаси, резерви та ін.), що складаються з корисних копалин, які відповідно до Національної доктрини (через процедуру «виділення-ствердження») приймаються на довгострокову перспективу як одне з найважливіших компонентів сталого розвитку та безпеки держави (виявлені у національних надрах родовища корисних копалин не затребувані на даний момент у виробничій сфері України, але, водночас, можуть бути високоліквідними на світових ринках, будучи таким чином джерелом значущого доходу від експорту).
З державного фонду розвіданих мінерально-сировинних об'єктів у пріоритетному порядку мають враховуватися та братися під контроль родовища, корисні компоненти яких відповідають прийнятому «Переліку стратегічних поліметалевих ресурсів».
У період економічної нестабільності вже не лише золото, а й новий перелік рідкісних промислових металів стане джерелом валютних металів нового часу, виконуючи стабілізуючу роль, здійснюючи функцію загального еквівалента світового обміну, надаючи останнім матеріальну гідність. У зв'язку з цим державна політика «стратегічних металів» має включати також створення «Національного поліметалевого резерву». Який дозволить створити форму надійного заощадження національних фондів та заставний інструмент національного запозичення, та інструмент підтримки внутрішнього попиту для нового виробництва у даній галузі.
Нова державна політика щодо створення галузі «стратегічних металевих ресурсів» стане адекватним часом рішенням, здатним трансформувати кризу розпаду внутрішнього старо-індустріального комплексу, переосвоєння його виробничих фондів та екологічних слідів (ресурсні відходи процесів виробництва) на нових економічних підставах.
Ця політика стане одним із важливих елементів вибудовування комплексної економічної незалежності країни, здатності до саморозвитку її промисловості, затребуваності сучасної науки, мінерально-сировинної та переробної бази за участю державного та національного капіталу, що визначають стабільність та стійкість національної економіки.
Інтегрованість у систему відносин із країнами та компаніями, для яких ці ресурси стануть життєво необхідними та критичними у глобальній конкуренції, дасть інструмент придбання не військових гарантій безпеки.
У рамках цієї політики Донбас повинен зайняти істотну частку в цьому новому виробництві, паралельно технологічно вирішуючи частину накопичених екологічних проблем і переосвоєння тих індустріальних районів, які давно перебували в статусі нерентабельних і малоперспективних, при цьому створюючи попит на близькі даному регіону трудові компетенції.;
2) Продовольство із великою глибиною переробки. Забезпечення довгострокових поставок продовольчих товарів з глибокою переробкою на ринок Південно-східної Азії - Україні важливо стати гарантованим елементом продовольчої безпеки на розвинених ринках Південно-Східної Азії, які в середньостроковій перспективі переживатимуть руйнівні для с/г екстремальні явища. В межах країн Тримор'я розробляється спільна дорожня карта неконфліктного співрозвитку (поділ ринку) національних агропромислових кластерів через інтегрований розподіл праці. Увесь новостворений суб-регіон отримує статус надійного, всепогодного глобального постачальника продовольства із морським транспортним підключенням по всім осям світової торгівлі;
Ми входимо в активний період конкурентної боротьби за якість адаптації до зміни клімату. Підвищується критичне значення стабільності базових ресурсів: вода, енергія, їжа. Ключовий фактор – час. Національний успіх визначатиметься здатністю радикально змінювати суспільно-політичні «традиції» та стереотипи. Україна в складних обставинах має унікальний національний ресурс у планетарному масштабі - наша земля і небо. Варіанти наших ситуативних союзників по дорозі нового будівництва жорстко визначені об'єктивними обставинами. Хто саме зможе розпорядитися економічною вигодою від простору української землі, залежить від того, хто першим займеться геокліматичним проєктуванням: «МИ» чи «за нас». Є державні продукти та цілі (колективні цілі), до яких ринок непристосований. Адаптація до змін клімату шляхом комплексної капіталізації національного натурекономічного ресурсу, здатного призвести до зростання багатства всього народу – саме з таких завдань – завдань державної політики
Україна територіально перебуває у виграшному, з погляду кліматичної трансформації, становищі. Грамотне адаптаційне планування на місцевому та макрорегіональному рівнях здатне в повоєнній перебудові закласти випереджальний фундамент для створення соціально-економічної системи з «низькою економічною вартістю зміни клімату», з вигідною у сферах с/г, промисловості та енергетики пропозицією ультра-дефіцитного у світі натурекономічного ресурсу. Стабільний доступ до води, помірний температурний режим будуть базовими умовами, які сформують інвестиційний паспорт території.
Для реалізації повоєнної розбудови під включення в новий геоекономічний проєкт Україні слід орієнтуватися на два типи ситуативних союзників:
1) Геокліматичні сусіди, які розділяють як природні системи з Україною, так і просторову економічну вигоду від їхнього майбутнього розвитку, в т.ч. геоекономіку глобальної "релокації на Північ";
2) Глобальні конкуренти за статус центру розвитку. Потенційні донори техніки та технологій, які мають ресурс для надання «індустріалізації на експорт» у боротьбі за включення до своєї зони контролю ресурсних «третіх сторін».
У першому випадку - йдеться про країни ЦСЄ, які вже мають формат субрегіональних проектних відносин. Це т.зв. «Тримор'є» (Ініціатива трьох морів): Австрія, Болгарія, Хорватія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина та Словенія + Україна + потенційно Білорусь.
У другому випадку – ЄС та Китай.
ДОВІДКА щодо Ініціативи Трьох Морів – Проєкт, ініційований Польщею та Хорватією та Європейським Союзом. До нього увійшли 12 країн, які задекларували свою зацікавленість в Україні. Проєкт на поточному етапі існує як організаційний механізм, спрямований лише на прискорене будівництво регіональної інфраструктури, особливо в енергетичному секторі, і сприяння економічному розвитку країн, що опиняються в положенні відповзання (втрати економічних зв'язків) через руйнування торгових зв'язків з Росією. У Брюсселі цей формат також розглядається як друга спроба вирівнювання економічного розриву між європейським Сходом та Заходом. Нова вертикальна інфраструктура Північ-Південь покликана насамперед закільцювати морську систему торгівлі вуглеводнями (насамперед – зрідженим газом) як рішення у сфері енергетичної безпеки Європи «без рф». Таким чином, ЄС планує контролювати питання ініціативи у створенні архітектури перебудовуваних торгових шляхів, де європейську пальму першості хотів перехопити Китай зі своїм проєктом "Пояс та шлях" через європейські південні порти. Ініціатива, висунута Польщею та Хорватією, має вирішальне значення для них, оскільки може сформувати незалежність усього регіону від російської енергетики, що закріпить зближення східноєвропейських країн із Заходом. Безумовно, у проєкті проглядається амбіція Польщі: завдання підняти свою суб'єктність як субрегіонального лідера у відносинах із західноєвропейськими грандами. Для ЄС механізми Ініціативи Трьох Морів розглядаються як оптимальний проміжний варіант інтеграції України до ЄС з паралельним здійсненням усіх можливих програм т.зв. «повоєнного відновлення» саме в інтересах цих країн. Зробивши, безумовно, прикордонних Україні членів Тримор'я стратегічними одержувачами українського господарського комплексу та реалізованих повоєнних сировинних проектів на її території.
Безумовно, володіючи знанням про прийдешню геокліматичну шкоду для більшості своїх територій, в т.ч. в аспекті продовольчої безпеки та розуміючи глобальну цінність контролю за експортним продовольством – ЄС робить чималу ставку на свою перемогу у питаннях абсолютної інтеграції України до сфери свого впливу.
Інтенсивна військово-політична підтримка України - прямий наслідок знання в ЄС про натурекономічний ресурс, яким Україна володіє в перспективі глобального потепління.
Питання національної безпеки України - здатність реалізувати максимальний потенціал розвитку. Це вимагає підвищення суб'єктності та ініціативної державної участі у процесах опрацювання економічного змісту інтеграційних процесів у Центрально-Східній Європі та Півночі – з метою створення складної та великої національної індустріальної економіки України, перевершуючи запропоновані ззовні спрощені агро-сировинні проєкти.
Щоб реалізувати свої національні інтереси, Україна найближчим часом має виступити ініціатором нового ідеологічного змісту Ініціативи Трьох Морів:
1) Необхідно ініціювати спільну роботу учасників Ініціативи навколо теми геокліматичних змін та загального розділеного між членами натурекономічного ресурсу в цьому субрегіоні, вигод регіональної кооперації та зв'язків (наприклад, у сфері загального управління стабільним річним водним балансом) у короткостроковій та довгостроковій перспективах. Розробити в процесі обґрунтування даної кооперації карту спільних еко-систем, що потребують заходів із підвищення стійкості, шляхом реалізації низки спільних транскордонних проектів;
2) Сприяти створенню блоку країн т.зв. "Спільної геокліматичної долі" – як нового регіонального союзу на нео-геоекономічній основі. Це створить необхідність у підключенні до спільної роботи країн Північної Європи (Фінляндія, Норвегія, Швеція). Які представляють субарктичний регіон, який отримує в цілому (в умовах глобального потепління) нові перспективи розвитку і на який має орієнтуватися вертикальна транспортна інфраструктура Північ - Південь. + Довгостроковий інтерес Південно-Східної Азії щодо доступу через інфраструктуру Тримор'я до просторів розвитку європейської «нової Півночі» має бути запропонований в якості одного із змістів розвитку Союзу.
3) Виступити з ініціативою включення до попередніх переговорів легітимних представників Білорусі та обов'язкового обговорення її рівноправної участі у Тримор'ї. Білорусь просторово включає важливі для України елементи водної інфраструктури, як і схожий за цінністю натурекономічний ресурс для агросектора та промисловості;
4) Включити детально опрацьоване бачення української економічної посекторальної участі у регіональному проєкті Тримор'я та ЄС загалом. З просторовим планом виробничо-інфраструктурних кластерів, які можуть бути включені до системи європейського розподілу праці. Дані пропозиції повинні ґрунтуватися на прогнозі кліматично спричинених проблем у стабільності господарського комплексу ЄС, його проблем безпеки у середньо- та довгострокових перспективах. Український «Генеральний план повоєнного розвитку» має загалом пропонувати просторово-часове господарське планування під загальноєвропейську «релокацію» на геокліматично-безпечні українські території.
В межах інтеграції у Північну зону розвитку першочергово мають розвиватися такі експортні сектори:
1) Рідкоземельні метали та матеріали. Індустріалізація видобутку українських рідкісноземельних ресурсів та їх включення у співпрацю ланцюжків поставок ЄС-Південно-СХхідна Азія для енергетичних потреб Європейського Зеленого Курсу. Староіндустріальний комплекс України зосереджує велику кількість ресурсу та відходів, які були виключені із обробки, але містять частки цінних копалин. Низькі ціни минулого робили таку екстракцію недоцільною. Але часи змінилися із світовим «зеленим переходом». Новий інтерес до «покинутих» ресурсів із прицілом на «зелені метали» відбувається повсюди й активізовано шаленим попитом, який за прогнозами кратно підвищить на них ціни. Але справжній дефіцит ще попереду, як й відповідна «золота лихоманка». До прикладу, активізувалася розробка австралійської компанією Ironbark Zinc північно-східного фіорду Гренландії із метою видобутку цинку, через суттєве зростання ціни (x2). Управління з ліцензування та безпеки корисних копалин Гренландії видало вже більше 110-ти діючих ліцензій на розвідку корисних копалин. Геоекономічна глобалізована схема тут виглядає наступним чином: на вершині Гренландії, поряд із військово-адміністративним контролем США та Данії є китайська інфраструктура і гроші (і шведські послуги), які допомагають витягувати цинк з-під землі - метал, який користується попитом завдяки виробництву компонентів світового «зеленого» переходу на потужностях Китаю. А прибуток від видобутку самої руди відходить західним компаніям. У міру того, як країна розвивається, її використання цинку, як правило, зростає, оскільки він застосовується в речах, що підтримують сучасне життя, таких як акумулятори, залізничні лінії електропередач та автомобілебудування.
Окрім прямого видобутку цінних металів, також можливий перехід до використання т.зв. вторинних ресурсів - конвертація антропотехногенних відходів старої промисловості, через переробку з урахуванням нових технологій, у сировину з високим глобальним попитом.
Довгий час щодо низькі ціни на рідкісні метали (рідкоземельні та ті, що у відносному дефіциті) метали робили їх видобуток як супутнього компонента промислових відходів (відвалів шахт та кар'єрів, інших технічних процесів) - нерентабельними. Обережні оцінки фахівців сьогодні вказують на кратне (а деякі метали в 10 разів і більше) зростання цін на сировину нового технологічного устрою у найближчі 10 років. Переробка з використанням нових технологій робить мільйони тонн промислових відходів потенційною «золотою копальні» для потреб світового високотехнологічного виробництва.
Перекіс фізичних світових запасів рідкісної металевої сировини на користь Китаю робить будь-яку додаткову пропозицію на глобальному ринку - суттєвим національним економічним козирем, за умови державної участі у його розпорядженні;
На основі створеної програми державно-приватного ре-освоєння стратегічних металевих ресурсів вибудовується механізм резервування поліметалів. Цей ДЕРЖАВНИЙ РЕЗЕРВ ПОЛІМЕТАЛЕВИХ РЕСУРСІВ має стати однією з твердих застав поточних та майбутніх інвестиційних зовнішніх кредитів, що спрямовуються у розвиток відповідної добувної та переробної промисловості - т.зв. «НАЦІОНАЛЬНІ РІДКОЗЕМЕЛЬНІ БОНДИ».
ДОВІДКА: «Стратегічні металеві ресурси» – це пріоритетні мінерально-сировинні депо (запаси, резерви та ін.), що складаються з корисних копалин, які відповідно до Національної доктрини (через процедуру «виділення-ствердження») приймаються на довгострокову перспективу як одне з найважливіших компонентів сталого розвитку та безпеки держави (виявлені у національних надрах родовища корисних копалин не затребувані на даний момент у виробничій сфері України, але, водночас, можуть бути високоліквідними на світових ринках, будучи таким чином джерелом значущого доходу від експорту).
З державного фонду розвіданих мінерально-сировинних об'єктів у пріоритетному порядку мають враховуватися та братися під контроль родовища, корисні компоненти яких відповідають прийнятому «Переліку стратегічних поліметалевих ресурсів».
У період економічної нестабільності вже не лише золото, а й новий перелік рідкісних промислових металів стане джерелом валютних металів нового часу, виконуючи стабілізуючу роль, здійснюючи функцію загального еквівалента світового обміну, надаючи останнім матеріальну гідність. У зв'язку з цим державна політика «стратегічних металів» має включати також створення «Національного поліметалевого резерву». Який дозволить створити форму надійного заощадження національних фондів та заставний інструмент національного запозичення, та інструмент підтримки внутрішнього попиту для нового виробництва у даній галузі.
Нова державна політика щодо створення галузі «стратегічних металевих ресурсів» стане адекватним часом рішенням, здатним трансформувати кризу розпаду внутрішнього старо-індустріального комплексу, переосвоєння його виробничих фондів та екологічних слідів (ресурсні відходи процесів виробництва) на нових економічних підставах.
Ця політика стане одним із важливих елементів вибудовування комплексної економічної незалежності країни, здатності до саморозвитку її промисловості, затребуваності сучасної науки, мінерально-сировинної та переробної бази за участю державного та національного капіталу, що визначають стабільність та стійкість національної економіки.
Інтегрованість у систему відносин із країнами та компаніями, для яких ці ресурси стануть життєво необхідними та критичними у глобальній конкуренції, дасть інструмент придбання не військових гарантій безпеки.
У рамках цієї політики Донбас повинен зайняти істотну частку в цьому новому виробництві, паралельно технологічно вирішуючи частину накопичених екологічних проблем і переосвоєння тих індустріальних районів, які давно перебували в статусі нерентабельних і малоперспективних, при цьому створюючи попит на близькі даному регіону трудові компетенції.;
2) Продовольство із великою глибиною переробки. Забезпечення довгострокових поставок продовольчих товарів з глибокою переробкою на ринок Південно-східної Азії - Україні важливо стати гарантованим елементом продовольчої безпеки на розвинених ринках Південно-Східної Азії, які в середньостроковій перспективі переживатимуть руйнівні для с/г екстремальні явища. В межах країн Тримор'я розробляється спільна дорожня карта неконфліктного співрозвитку (поділ ринку) національних агропромислових кластерів через інтегрований розподіл праці. Увесь новостворений суб-регіон отримує статус надійного, всепогодного глобального постачальника продовольства із морським транспортним підключенням по всім осям світової торгівлі;
Ми входимо в активний період конкурентної боротьби за якість адаптації до зміни клімату. Підвищується критичне значення стабільності базових ресурсів: вода, енергія, їжа. Ключовий фактор – час. Національний успіх визначатиметься здатністю радикально змінювати суспільно-політичні «традиції» та стереотипи. Україна в складних обставинах має унікальний національний ресурс у планетарному масштабі - наша земля і небо. Варіанти наших ситуативних союзників по дорозі нового будівництва жорстко визначені об'єктивними обставинами. Хто саме зможе розпорядитися економічною вигодою від простору української землі, залежить від того, хто першим займеться геокліматичним проєктуванням: «МИ» чи «за нас». Є державні продукти та цілі (колективні цілі), до яких ринок непристосований. Адаптація до змін клімату шляхом комплексної капіталізації національного натурекономічного ресурсу, здатного призвести до зростання багатства всього народу – саме з таких завдань – завдань державної політики
Did you like the article? Please give us a cup of coffee and we will speed up and improve for you even more.) SG SOFIA - media project - non-commercial. With your help, we will be able to develop it even faster, and the dynamics of the appearance of new Meta-Themes and authors will only accelerate even more. Help us and Donate!
~
