БОРОТЬБА ЗА ГЕОКЛІМАТИЧНУ ГАВАНЬ ЄВРОПИ: УКРАЇНА

Прогнозується, що підйом рівня моря наприкінці століття буде швидшим за всіх наукових сценаріїв, включаючи ті, які сумісні з досягненням довгострокової мети по утриманню температури, що зафіксована в Паризьких угодах! Підвищення середнього рівня моря становитиме до 0,84 м (0,61–1,10 м, ймовірний діапазон; RCP8.5) до 2100 р. порівняно з 1986–2005 роками. Після 2100 року рівень моря продовжуватиме підвищуватися протягом століть (високий ступінь достовірності). Антарктика може дати ще до 28см підйому води (RCP8.5, верхня межа можливого діапазону) до кінця століття.

Ризики для світової продовольчої безпеки:

1) Криза сталості рибного господарства. Існують достатні докази зниження загальної продуктивності сільського господарства у глобальному масштабі за останні півстоліття, що пов'язане з наслідками глобального потепління. Однак глобально при цьому страждає і продуктивність в океанах, хоча сам інтенсивний вилов тут не єдиний фактор. Відбувається пресування рибних популяцій, що пов'язано як із інтенсивним підкисленням океану - це наслідок підвищення CO2.

Криза продовольчого постачання, яка розвинеться на територіях, що зіткнулися з жорсткими наслідками глобального потепління, буде додатково посилено для прибережних країн (багато з яких є великими державами з великим населенням: Китай, Індонезія, Японія, В'єтнам та ін.). Цей тренд формується вже протягом 70-ти років. Після закінчення 40-х світові рибні промисли керувалися як невичерпний економічний ресурс, що призвело до масового розширення промислового рибальства. Серед «рибних країн» із найбільшими для себе ризиками продовольчої безпеки зіткнуться найбільші експлуатанти океану.

Зарубіжний рибальський флот Китаю складається з більш ніж 3000 суден, штурмуючи океан від Африки до Антарктики та Тихого океану. Наприклад, майже половина риби, спійманої у відкритому морі, опиняється в трюмах китайських і тайванських суден.

Глобальна риболовна промисловість вийшла на такі параметри: 60% запасу популяції риби екстрактується максимально зі шкодою для унеможливлення майбутнього відтворення (процес лише посилюється із року в рік) і 34% виловлюється із перевищенням межі, прирікаючи популяції на зникнення. За останні 20-ть років цифра цієї сверексплуатації зросла на 7%. Динаміка загрозлива і не враховує пов'язаного удару по рибним екосистемам від ефектів подальшого глобального потепління.

За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, третина комерційних рибних запасів видобувається на нестійких рівнях, а 90% повністю експлуатуються.

Доповідь МСОП (Міжнародного союзу охорони природи) підкреслює нашу тезу різкішим висловлюванням: «Потепління океану цілком може виявитися прихованою проблемою нашого покоління».

У той же час, європейські країни в глобальному масштабі належать до найменш уразливих до впливу зміни клімату на продовольчі ризики в сфері рибальства.

1) Криза сталості с/г. Існують також наслідки для інших аспектів продовольчої системи, частково через екстремальні явища, пов'язані з кліматом. До яких відносять: теплові хвилі, посухи та повені, що призводить до продовольчих потрясінь та інтенсифікується з кожним роком у відповідних уразливих регіонах. Як наслідок - скорочення виробництва продовольства та збереження біднішої різноманітності самого продовольства. Ці події найближчим часом остаточно зруйнують прогнозовану циклічність в сільскогосподарських регіонах, що роками визначало відносну безпеку тендітної продовольчої системи багатьох країн. Межа доступності продовольства буде досягнута ще до 2°С потепління – подальший сценарій веде лише до погіршення ситуації.

Залежно від сценаріїв зростання чисельності населення та потепління протягом наступних 50! років прогнозується, що від 1 до 3 мільярдів людей залишаться за межами кліматичних умов, які добре служили людству за останні 6000 років. За відсутності пом'якшення клімату або міграції значна частина людства буде знаходитися під тиском середньорічних температур, вищих за ті, що будь-де можна спостерігати сьогодні.

Незважаючи на значні психологічні, соціальні та політичні бар'єри для міграції, зміна географічного розподілу людського населення та сільськогосподарського виробництва є ще однією ймовірною частиною спонтанної або керованої адаптаційної реакції людства на зміну клімату.

На тлі інших територій Європейський континент, втрачаючи кліматичну колиску Середземноморського регіону (що зіграв свого часу саме завдяки клімату ключову роль у формуванні Західної цивілізації) у частині своїх центральних, східних та північних регіонів має шанс отримати ядро ​​т.зв. "кліматичної тихої гавані".

I. Температурний режим. До періоду 2040-2069 років середня тривалість термічного літа в Європі збільшиться майже на 30 діб порівняно з 1971–2000 рр., а зима скоротиться на 30–60 діб. Терміни теплих днів розтягуються, а настання осені зміщується ближче до зими. В ансамблі прогностичних моделей спостерігається висока лінійна кореляція між середньорічним підвищенням температури та подальшими зрушеннями класичних термічних сезонів. Довге сухе літо виходить за межі звичних трьох місяців, що створюватиме екстремальні умови в регіонах, які з географічних причин не можуть компенсувати дефіцит вологи опадами за осінньо-зимовий період. Збільшення частоти літніх теплових хвиль з Африки лише посилюватиме цю ситуацію, сприяючи в уже й так перегрітих зонах втраті врожаїв, виведенню з ладу технологічних процесів індустріального сектора.

В осінні та зимові місяці зміна температури в Північній та Східній Європі буде вищою (до 3°С) порівняно з Південною Європою (1–1,5°С). Що однак дає перевагу країнам, які раніше мали контрастні сезони, ніж країнам Півдня, які й так наразі перегріті. Потепління взимку збільшується від західних прибережних районів Європи до східних континентальних просторів. За нашою нинішньою траєкторією до сценарію RCP8.5 (середнє підвищення приблизно від 3,6 до 5,4°C в Європі до 2100-го року), кількість смертей, пов'язаних зі спекою, в Європі може зрости приблизно з 25тис. на рік в сценарії із стримування потепління, до більш ніж 100тис. до 2050-х (без адаптації). Наслідки сильно відрізняються в різних кутах Європи, притому в південній та центральній Європі спостерігається особливо значне зростання смертності, пов'язаної зі спекою.

[Тим не менш, у сусідів Європейського континенту очікуються набагато екстремальніші режими: наприклад, у Нью Делі зараз 6 місяців на рік середня температура тримається на рівні 32°С, а при RCP8.5 до 2050-го буде складати вже 8 місяців. Якщо європейське Середземномор'я рухається до поточних літніх температур Північної Африки, то густонаселені райони того ж Єгипту, Індії, Бангладеш, Пакистану та ін. найближчим часом переживатимуть сезони, здатні відразу запустити нове велике переселення народів.]

ІІ. Водний режим. Усі кліматичні моделі сходяться в одному: середземноморський пояс Півдня Європи рухається до екстремальної перманентної посухи, а для частини територій загрозою стане опустелювання. Іспанія, Португалія, Південь Франції, майже вся Італія, Балкани та Греція – території знакового для Європи виробництва продовольчих товарів – будуть втрачати свою здатність до відтворення регулярних як природних, так і тепличних урожаїв. Термічний та, як наслідок, експлуатаційний дефіцит води стає перманентним вироком. Соціально-економічні наслідки цих процесів на поверхні виглядають нерозв'язними.

Важливо вносити тему води в дискусії про зміну клімату разом з CO2, оскільки це підвищить розуміння нашого ландшафту, що швидко змінюється слідом за кліматом.

Екстремальні посухи траплятимуться в Європі частіше, ніж кожне друге літо. У таких регіонах, як Альпи, Франція, Середземномор'я та Піренейський півострів, кількість екстремальних літніх посух збільшиться ще на 50%. Це викликає дискусії щодо необхідності реалізації заходів із пом'якшення наслідків кліматичної кризи в Європі: адаптації до літніх посух та запасання води взимку. Кліматичні прогнози показують, що до кінця XXI століття очікуються більш часті та екстремальні погодні явища. Існуючі дослідження свідчать, що Європа рухається до майбутнього, коли статус кожної посухи посилюватиметься від сильної до екстремальної.

Підвищення температури тягне за собою підвищення ризиків, пов’язаних з екстремальними водними явищами. Заселені морські Атлантичні узбережжя і облаштовані на річках міста (насамперед річки, пов'язані із гірськими системами) з переваги торгової інфратсруктури обертаються величезними ризиками спустошливих природних стихій.

ІІІ. Продовольство. За даними (IPCC6, 2023): через поєднання спеки та посухи до початку другої половини XXI-го століття прогнозуються значні втрати сільськогосподарського виробництва для більшості європейців, що не буде компенсовано збільшенням опадів у Північній Європі (висока достовірність). Втрата врожаю кукурудзи досягне 50% у відповідь на 3°C РГП (рівень глобального потепління), особливо у Південній Європі. Урожайність деяких культур (наприклад, пшениці) може зрости у Північній Європі, якщо потепління не перевищить 2°C.

IMPRESSIONS: У Північній Європі, навпаки, продуктивність сільського господарства може зрости завдяки вищим температурам, більш тривалому вегетаційному періоду та, можливо, ефекту добрива CO2, якщо буде відповідна адаптація. Очікується, що внаслідок цих змін системи сільського господарства перемістяться на північ: орне землеробство може все більше зосереджуватися на північному сході, а інтенсивне тваринництво – на північному заході.

На відміну від посухи, нестача води є не тимчасовою кризою, а скоріше структурним дисбалансом між наявною водою та попитом, який змінюється в залежності від сезонів та змінного характеру економічної діяльності. На промисловість припадає понад 80 відсотків водозабору по всьому світу. Водна криза, яка проявилася на промисловому судноплавстві в Центральній Європі 2022-го року, як і на енергетиці з промисловістю, дала ясно зрозуміти, що для цього простору керовані компенсаторні механізми, такі як геоінженерія, досягли своєї межі. Директивні органи в Європі вже планують водо-дефіцитніше майбутнє, не знаходячи дотсупних прямих рішень. Через геофізичні та технологічні обмеження адаптація стає все складнішою при РГП 3°C і вище; жорстких обмежень споживання води, ймовірно, вперше буде досягнуто у деяких частинах Південної Європи (демонстраційною моделлю, для наочності, є сьогоднішня екстремальна ситуація водної кризи у столиці ПАР).

IV. Вплив на промислове виробництво. Пересушені європейське літо із зимою відбуватимуться все частіше, згідно з новим дослідженням німецької метеорологічної служби. Найбільша частина води у тій же Німеччині використовується для охолодження електростанцій та промислових виробничих процесів. Існують порогові значення, які можуть призвести до того, що електростанції будуть змушені скорочувати виробництво енергії або навіть повністю зупинятися в спекотне літо, бо влітку річкова вода для охолодження починає перевищувати технічний поріг температур. Крім того, екстремальні погодні явища теж почнуть робити свій внесок у європейську кліматичну вразливість: очікується, що щорічні втрати від повеней по всій Європі можуть збільшитися вп'ятеро до 2050-х років, а до 2080-х — у сімнадцять разів.

ЄС залежить від товарів, вироблених у регіонах, уразливих до впливу дефіциту води (у т.ч. с/г продукція т.зв. богарного, дощового землеробства) – це величезна загроза, потенціал якої лише набирає обертів. Поточне стратегічне значення таких торгових регіонів-партнерів як Південно-Східна Азія та Південна Америка збільшується для Європи. Але нелінійне зростання кліматичного впливу на місцеві економічні водні ресурси (як і зростання частоти повторюваності природних руйнівних катаклізмів, що впливають на виробничі процеси), робить європейську економіку ще більш вразливою в довгостроковій перспективі. Потенційний каскад внутрішніх втрат у виробництві через стихії і дефіцит води буде посилюватися непередбачуваним дефіцитом поставок з регіонів світу, набагато сильніше схильних до екстремальних проявів наслідків дестабілізованого і мінливого клімату.

Кумулятивні наслідки кліматичних змін завдають Європі нерівномірну шкоду. Ряд її регіонів потенційно спроможні сформувати компенсаторний ареал розвитку, забезпечивши своєю територією баланс безпечного зростання: «Європа від Норвезького до Чорного морів».

Вплив зміни клімату на сільське господарство. Очікуються наступні зміни (але в рамках нерівномірних по с/г територіям трансформацій: «класичний Південь» втрачає, інші набувають потенціалу – це відбувається в рамках переміщення до Півночі кордонів площ обробітку сільськогосподарських культур):

· перенесення строків посіву озимої пшениці на 40–50 днів пізніше;
· підвищення температури у період зимового спокою на 4–8°С;
· зниження суми негативних температур, що характеризують умови зимівлі, у 3–4 рази;
· скорочення періоду зимівлі на 1,5–2,0 місяці;
· сприятливі умови для фотосинтетичної продуктивності сільськогосподарських культур та підвищення загальної врожайності культур у 1,2–1,4 рази;
· термін настання фази стиглості буде раніше на 1–2 місяці.

Щоб уникнути негативних наслідків зміни клімату, необхідно удосконалювати систему управління земельними ресурсами та використовувати методи селекції сільськогосподарських культур для запобігання деградації земель та опустелювання.

На тлі радикальних проблем промислового сектора ЄС з потенційним доступом до води - українське водне господарство може запропонувати довгострокові стабільні умови для внутрішньоєвропейської релокації з індустріального сектора. Це стане релевантною політикою за умови створення комплексного плану заходів щодо стабілізації українських водних ресурсів та вирішення питання втрат води на тих українських територіях, які середньостроковий план кліматичних регіональних змін буде визначати як найбільш перспективні та пріоритетні.

Повоєнне відновлення України зобов'язане включати деталізоване знання про поточну та майбутню зміну національного довкілля. Давно застаріла, а потім і зруйнована, пошкоджена військовими діями економіка, інфраструктура та міста не можуть бути відновлені у старих картах та формах – це був би нежиттєздатний для наступного покоління підхід та небезпечний для сьогоднішнього. Попереднє проектування країни спиралося на стабільну, помірну модель довкілля. Кожен український регіон уже перебуває у власному сценарії розвитку теплового та водного балансу, радикально змінюються умови для звичної флори (в т.ч. у с/г), водні ресурси «виростають» за межі режиму старої системи менеджменту. Потрібне нове перепроектування країни.

Україна територіально перебуває у виграшному, з погляду кліматичної трансформації, становищі. Грамотне адаптаційне планування на місцевому та макрорегіональному рівнях здатне в післявоєнній перебудові закласти випереджальний фундамент для створення соціально-економічної системи з «низькою економічною вартістю зміни клімату», з вигідною у сферах с/г, промисловості та енергетики пропозицією ультра-дефіцитного у світі натурекономічного ресурсу. Стабільний доступ до води, помірний температурний режим будуть базовими умовами, які сформують інвестиційний паспорт території.

Приклади необхідних заходів по стабілізації водних ресурсів України:

1) Необхідна система сезонного менеджменту: інженерні рішення, які допоможуть в балансуванні нових дефіцитів і профіцитів води, що запобігають літньому та передзимовому тяжкому дефіциту, та одночасно керуючих небезпечним паводковим обсягом води навесні. У низці регіонів реалізація підходу акумулювання надлишку водного стоку для подальшого використання в періоди жорсткого водного дефіциту (в т.ч. міжрегіональний перетік) дозволить частково вирішити сезонну різницю в доступності водних ресурсів;

2) У планах адаптації має враховуватись, що найбільша кількість водних ресурсів України (58%) зосереджена у річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5% від її загальних запасів. Тому споживання вод даного регіону (Дунай та притоки) можливе і для задоволення потреб споживачів інших регіонів України (особливо промислово розвиненої Нижньої Наддніпрянщини). Грамотні рішення щодо компенсації дефіциту Півдня України, особливо для промислово перспективних районів, можливі через геоінженерні рішення в системі транскордонного співробітництва, задіюючи організаційний потенціал відповідних Єврорегіонів;

3) Важливо усунути «кліматичну сліпоту» у поточних спробах вирішення проблеми води на дефіцитних територіях. Короткострокові малоадаптивні рішення – недозволена розкіш, а в довгій стратегії національної адаптації - злочинні щодо локальних вразливих ресурсів. Йдеться про такі рішення як будівництво систем інтенсивного зрошення на територіях, де дане будівництво спирається на запаси підземних вод та/або канальне відведення води з нестійких наземних джерел (кліматичний паспорт яких у найближчому майбутньому передбачає висушування та опустелювання). Це дає короткострокові вигоди фермерам, які використовують іригацію, але можуть призвести до перманентного виснаження місцевих водних ресурсів. Територіальна експертиза натурекономічного потенціалу дасть інструмент виявлення українських територій (регіонів) найбільш придатних для конкретнрого профілю промислової діяльності;

4) Зміна ставлення до води як довгострокова державна політика: раціональна економія, припинення забруднення, використання підземних вод, максимальне очищення та оборотне водокористування, оздоровлення природних річок, озер, заплав, дельт, прибережних зон, боліт та водно-болотних угідь та ін.

Боротьба за виживання.

Планетарні кліматичні зміни з їх екстремальними глобальними наслідками поки що лише на зародковому рівні формують соціально-економічну мобілізацію, доцільну загрозі, що насувається. Різноманітні політики по скороченню парникових газів, за результатами, лише слугують стимулюванню промислового виробництва. Наслідки, що йдуть за досягнення глобального підвищення температури в 1.5С і 2С, невідворотні - результати викидів інерційні і їх актуальні обсяги ще доведеться пережити.

Перегони озброєнь і польоти в космос у 1960-ті роки стали найбільш наочним прикладом високої якості мобілізації суспільних ресурсів та зусиль, що координувалися насамперед державою, які нам необхідні для підготовки до життя у майбутніх кліматичних умовах. Наступний етап т.зв. «інновацій з мобілізації», на відміну від періоду Холодної Війни, характеризується зміною об'єкта зусиль і виходить за рамки тільки техніки, вимагаючи і соціальної інновації теж. Від пошуку принципово нових видів зброї зміщуючись до винаходу нових засобів захисту, іншого способу суспільної організації, що знаходяться виключно у цивільній сфері. Жах війни активно відтісниться на другий план, порівняно з масштабними викликами, що створює швидка зміна клімату та його глобальні наслідки для нашого життя.

У найближчі 20-25 років наш світ виявить інтенсивний потік локальних і національних катастроф і «крахів», спричинених впливом зміни клімату на наше середовище. Це зробить розробки у сфері просторової адаптації та рішення у сфері локальної геоінженерії, системної національної та регіональної гео-інфраструктури фундаментальною основою виживання цілих країн та їх об'єднань. Перед державою, яка бажає вижити у своїй історичній формі, стоїть принципове завдання встигнути в найближчі 5 років сформувати організаційний потенціал (систему адекватного управлінського знання) своїх державних інститутів таким чином, щоб мати можливість мобілізувати ключові зусилля національних виробничих сил на вирішення питань підготовки природно-економічних (натурекономічних) умов свого системного збереження (як цілісної соціально-економічної системи), і, що найголовніше, - здібності на загальному фоні світового краху життєвих просторів стати новим центром розвитку, центром накопичення капіталу.

Післявоєнній Україні надається останній у ХХІ столітті шанс поборотися за можливість стати частиною економічного ядра т.зв. Західного світового полюса. Пострадянське довоєнне минуле, з його початковими високими стартовими індустріальними позиціями, було добровільно нами переосвоєно і витрачено у ролі світової периферії з усіма наслідками, що випливають звідси: перманентне зниження норми прибутку (примітивна номенклатура вироблених національною економікою товарів); схлопування обсягу сукупного суспільного багатства, доступного для внутрішніх соціально-економічних інвестицій; зниження національних науково-технічних компетенцій. Як результат - національна економіка вбудовувалася у світовий розподіл праці на правах ведомої, несамостійної, змушеної бути сильно залежною від глобальних економічних циклів. Пройдена трансформація не є остаточною, але для здійснення альтернативного повороту до перетворення на самодостатню індустріальну націю не підходять розповсюджені рецепти. В України для цього відсутній набір класичних стартових «ресурсів» розвитку, які в історії визначали центр світової економіки або високорозвинених співзалежних з ним країн. Однак, саме внаслідок руйнівних наслідків, які привнесли у світ найрозвиненіші та найбільші з таких країн – розігнавши глобальне потепління – в України з'являється найцінніший капітал ХХІ століття – натурекономічний ресурс території. І займатись його грамотним управлінням необхідно вже сьогодні.

ДОВІДКА

У XX столітті склалася принципова формула, що визначала успіх від т.зв. «наздоганяючої модернізації» для країни, що підключалася до глобального світу. Формула, якість реалізації якої, визначала місце в ієрархії у регіональних і світових системах поділу праці - тобто міру включенності у гонку за право бути частиною т.зв. «ядра», розпорядника факторами переміщення капіталу.

Ця формула складалася з унікальної комбінації, здатної на поточному етапі ефективно реалізувати техніко-технологічні досягнення донора інвестицій. Комбінація складається з просторово-природного, організаційного[1] (що включає людський і культурний) та ресурсного потенціалів - комбінації, яка у відносному вираженні, у розрізі факторів виробництва, має забезпечувати підвищену норму прибутку для донора, що інвестує у цей простір. Яскравими прикладами такого трансформуючого «входження» стали історії індустріалізації СРСР та Червоного Китаю. В обох випадках зовнішній капітал підключав дані економіки до певного, ним контрольованого, техніко-технологічного устрою. Заводячи їх в глобальну систему із собою на чолі. Отримуючи або великий обсяг ресурсів, що підключаються до глобального ринку (паралельно заробляючи в процесі передачі в користування вже добре відпрацьованого технологічного укладу: інженерні рішення, верстати, заводи «у зборі» і т.д.) та/або отримуючи високоефективний виробничий майданчик, як у випадку з Китаєм. Внутрішній національний саморозвиток (та сама «формула успіху») на базі набутих навичок – вже продукт зрілості місцевих еліт та здатності отримувати національну вигоду з логіки глобального переміщення капіталу.

Якщо Китай на даний момент став гігантом з виробництва середньотехнологічних споживчих і промислових товарів і комплектуючих (отримавши довгострокову владу у світовій економіці саме як незамінний гравець промислового постачання), то СРСР, закладену західним капіталізмом промислову базу, розтратив на ВПК, так і залишившись сировинним гравцем вже в ролі Росії, не вийшовши з подібної своєї глобальної ролі далі дореволюційної імперії.

Проте здатність Китаю стати альтернативним «ядром» внаслідок власних зусиль, як і можливість Західному ядру зберігати своє домінуюче становище, визначатиметься навіть не найближчими науково-технічними проривами якоїсь із сторін. Здатність відтворювати стабільність соціально-економічних систем в екстремальних перипетіях клімату, що змінюється, - головний виклик для лідерів. І для повоенної України – це єдиний природний великий капітал, з яким можливо віднайти стратегію швидкої модернізації.


Нині розгортається змагання за формування кількох т.зв. ядер (полюсів) з певною регіональною прив'язкою, причому супроводжує це внутрішньополюсна конкуренція за лідерство у праві визначення параметрів організації влади у структурі виробництва. Ця нова картина історії, де текуча гегемонія (liquid hegemony) замінює старі двополюсні або однополюсні моделі, випливає з особливостей передового технологічного укладу, що домінує (спільне відтворення 5-го і 6-го). Здатність відтворювати ці уклади є умовою можливості конкуренції за глобальне лідерство й вимагає широкої міжнаціональної кооперації, із формуванням відповідних союзів. Подальший розвиток науки і техніки стає (у зв'язку з кількістю складових частин науково-виробничого процесу) можливим лише у системі з відповідним широким розподілом праці. Претенденти на ядро ​​таким чином мають по суті закриту (недоступну) техніку та технологію, освоєння яких власними силами для конкурентів стає завданням десятиліть цілеспрямованої роботи, за умови, що конкурент стоїть на місці й не розвивається. Це дає можливість реалізовувати політику технологічного імперіалізму, по суті отримуючи «платформну» владу на ринках: лише користувальницьке підключення до технології дає можливість зберігати конкурентоспроможність, тоді як масштабування застосування технологій робить її власника природним монополістом. Яскравий приклад - технології виробництва мікропроцесорів. Самі їх архітектури, як і технологія виробництва, є глобально справою та компетенцією лише кількох країн та компаній.

Наприклад, голландський виробник обладнання для виробництва чіпів ASML є єдиною компанією, що володіє технологією найтоншого техпроцесу в мікроеоектроніці. При цьому Тайвань є вже на порядок меншим у системі гравцем, забезпечуючи просто високу якість організації виробництва готової продукції на голландських верстатах. А Китай вже є кінцевим промисловим споживачем готової продукції, використовуючи її в масовому виробництві споживчих товарів. Подібна технологічна влада «ядра» проявила себе в недавній історії з антиросійськими санкціями: Росія отримала заборону на розміщення замовлень з виробництва мікроелектроніки на Тайвані, втративши на національному рівні можливість розвивати мікроелектронний сектор економіки як такий.

Подальший рух у бік майбутньої науково-технічної революції зможуть дозволити собі лише деякі форми об'єднання, союзи, здатні організувати в собі цей поділ праці, додатково правильно і ефективно організувавши внутрішньосоюзну ресурсно-виробничу профілізацію кожному з суб'єктів. Що дозволить мобілізувати ресурс, необхідний для потенційної трансформації до майбутнього технологічнго укладу. Політика національного самозабезпечення неможлива за нових умов (практика стверджувати протилежне стане у майбутньому для деяких країн історичною трагедією закріпленої відсталості).

Умови, на яких національні держави отримають своє місце у союзному розподілі праці, визначать часові параметри стабільності цих кооперацій. Модернізуючі та розвиваючі форми взаємодії, а не старі екстрактивні моделі щодо периферій – матимуть найбільшу стабільність.

Конкуренція глобальних полюсів вперше проходитиме у новій якості. Розгортаючись безпосередньо навколо пропонованих «третім сторонам» умов участі та глибини включення їх у виробничі ланцюжки, та готовності включити у певний підвищений технологічний уклад. Напрацювання багатосторонніх відносин, які перетинаються з різними «ядрами» в окремих сферах економіки та науки, стане головним завданням для країни, що розвивається, й яка захоче швидко і безпечно досягти високого рівня модернізації. Збалансована та домовлена ​​присутність інтересів кількох полюсів на одній національній території здатна гарантувати вилучення даного національного простору зі сфери військового способу переділу ресурсів розвитку.

Виклик перед національною владою у такому разі полягає у тому, щоб грамотно та максимально ефективно скористатися моментом гострої фази боротьби «претендентів у лідери»; визначити корисні якості сторін та спосіб взаємодії з ними, виходячи з максимального розуміння свого вигідного для реалізації потенціалу.

Ефективно реалізований початковий потенціал за рахунок доступу до зовнішніх технологій дасть довгостроковий розвиток лише за умови подальшої реінвестиції у саморозвиток власних національних компетенцій. Весь шлях вимагає спочатку опрацьованого у просторі та часі національного плану такого саморозвитку. Ключом, що дозволить Україні розпочати модернізаційний процес – є інтеграція її натурекономічних ресурсів й процесу їх покращення в нові зовнішні геоекономічні проекти.

Для реалізації адаптаційних планів Україні слід орієнтуватися на два типи ситуативних союзників:

1) Геокліматичні сусіди, які розділяють як природні системи з Україною, так і просторову економічну вигоду від їхнього майбутнього розвитку, в т.ч. геоекономіку глобальної "релокації на Північ";

2) Глобальні конкуренти за статус центру розвитку. Потенційні донори техніки та технологій, які мають ресурс для надання «індустріалізації на експорт» у боротьбі за включення до своєї зони контролю ресурсних «третіх сторін».

У першому випадку - йдеться про країни ЦСЄ, які вже мають формат субрегіональних проектних відносин. Це т.зв. «Тримор'є» (Ініціатива трьох морів): Австрія, Болгарія, Хорватія, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина та Словенія + Україна + потенційно Білорусь.

У другому випадку – ЄС та Китай.

Довідка щодо Ініціативи Трьох Морів – Проект, ініційований Польщею та Хорватією та Європейським Союзом. До нього увійшли 12 країн, які задекларували свою зацікавленість в Україні. Проект на поточному етапі існує як організаційний механізм, спрямований лише на прискорене будівництво регіональної інфраструктури, особливо в енергетичному секторі, і сприяння економічному розвитку країн, що опиняються в положенні відповзання (втрати економічних зв'язків) через руйнування торгових зв'язків з Росією. У Брюсселі цей формат також розглядається як друга спроба вирівнювання економічного розриву між європейським Сходом та Заходом. Нова вертикальна інфраструктура Північ-Південь покликана насамперед закільцювати морську систему торгівлі вуглеводнями (насамперед – зрідженим газом) як рішення у сфері енергетичної безпеки Європи «без РФ». Таким чином, ЄС планує контролювати питання ініціативи у створенні архітектури перебудовуваних торгових шляхів, де європейську пальму першості хотів перехопити Китай зі своїм проектом "Пояс та шлях" через європейські південні порти. Ініціатива, висунута Польщею та Хорватією, має вирішальне значення для них, оскільки може сформувати незалежність усього регіону від російської енергетики, що закріпить зближення східноєвропейських країн із Заходом. У ЄС є марна ревна політика по витісненню за допомогою Тримор'я китайських інвестицій у ЦСЄ, що вже провокувало публічні конфлікти у минулому. Безумовно, у проекті проглядається амбіція Польщі: завдання підняти свою суб'єктність як субрегіонального лідера у відносинах із західноєвропейськими грандами. Для ЄС механізми Ініціативи Трьох Морів розглядаються як оптимальний проміжний варіант інтеграції України до ЄС з паралельним здійсненням усіх можливих програм т.зв. «післявоєнного відновлення» саме в інтересах цих країн. Зробивши, безумовно, прикордонних Україні членів Тримор'я стратегічними одержувачами українського господарського комплексу та реалізованих повоєнних сировинних проектів на її території.

Безумовно, володіючи знанням про прийдешню геокліматичну шкоду для більшості своїх територій, в т.ч. в аспекті продовольчої безпеки та розуміючи глобальну цінність контролю за експортним продовольством – ЄС робить чималу ставку на свою перемогу у питаннях абсолютної інтеграції України до своєї сфери впливу.

Інтенсивна військово-політична підтримка України у 2022-23 роках - прямий наслідок знання в ЄС про натурекономічний ресурс, яким Україна володіє в перспективі глобального потепління. Однак поки що, у публічному просторі політики, системного національного та субрегіонального проектів із докапіталізації натурекономічних ресурсів не заявлено та не готується.

Тому питання національної безпеки України, а саме – здатність реалізувати максимальний потенціал розвитку, вимагають підвищення суб'єктності та ініціативної державної участі у процесах опрацювання економічного змісту інтеграційних процесів у ЦСЄ – з метою створення складної та великої національної індустріальної економіки України, перевершуючи запропоновані ззовні спрощені агро-сировинні проекти.

Китай безперечно володіє історичним досвідом в інженерії водних ресурсів. А в наш час б'є рекорди за рівнем складності виготовляємих та управляємих водних споруд. Для швидкого впровадження всіх необхідних іфраструктурних рішень під кліматичну адаптацію в межах України та країнах Тримор'я необхідне вибудовування особливих відносин з Китаєм.

Незважаючи на те, що Китай для ЄС є одночасно ключовим економічним партнером, системним суперником та конкурентом: ЄС у квітні 2023-го року оголосив про створення стратегії з економічного т.зв. де-рискінгу (зниження залежності в критичних сферах від Китаю). Це говорить як про ставку ЄС на розвиток внутрішнього заміщення китайських постачальників (наприклад - компоненти ВДЕ), так і про те, що в найближчому майбутньому ЄС активно включиться у пошуки довгострокових інвестиційних партнерів, здатних забезпечити надійне постачання низки торгових позицій. В той же час, у китайській Концепції Ініціативи глобальної безпеки (2022) декларується новий базовий принцип міжнародних відносин: «Сприяти координації та надійній взаємодії між великими країнами та будувати відносини між великими країнами, що характеризуються мирним співіснуванням, загальною стабільністю та збалансованим розвитком». Як Україні забезпечити своєю участю баланс інтересів між новим задекларованим економічним суверенітетом ЄС та не конфліктним допуском Китаю до частини євроазійського торгівельного простору?

Сьогодні Китай запнувся на ключовій проблемі, з якою стикається будь-який довгостроковий споживач зовнішніх інновацій, який до того ж швидко модернізувався. Китай пару десятиліть знаходив цим інноваціям найбільш вигідну цінову «реалізацію в металі» на глобальному ринку. Але на сьогодні китайський експортний сектор економіки в розрізі факторів виробництва (насамперед висока вартість праці) перестав бути пріоритетним у регіоні. Водночас ідеологія китайської державної політики не припускає допущення великого безробіття: стримується активне застосовування інтенсивних методів підвищення продуктивності праці в масштабі всієї країни, за винятком окремих секторів. Впровадження «підвищення» - потенційно загрожує зростанням безробіття (і так дуже чутливого до будь-яких коливань у зовнішньому попиті на китайські експортні товари). Відсутність «підвищення» - запускає зворотній рух іноземного та домашнього капіталу, що знаходить вигоду у релокації виробництв до найближчих сусідів Китаю. Цей рух зараз активно реалізується в сторону членів АСЕАН, які переманюють на свій бік фінальний, складальний та реєстраційний етапи товарного виробництва.

Проект «Поясу та Шляху» був лише прелюдією до майбутнього етапу пошуку Китаєм способу свого сталого відновлення та нової моделі зростання. Поточний спад попиту на прямий китайський експорт також супроводжується збереженням політично вмотивованого стримування внутрішнього споживання. Його замінили пріоритетним стимулом індустріальних секторів з великою зайнятістю: бетон, сталь, скло, машинобудування та ін. Після товарної експансії пішло закономірне падіння норми прибутку, яке посилила технологічна залежність Китаю в передових сферах. Захід контролює та розвиває ключові технології поточного технологічного укладу, який Китай зміг майстерно освоїти та виробляти конкурентні готові вироби. Посилення технологічної конкуренції між Західною спільнотою та Китаєм шляхом блокування доступу до інновацій (про що, наприклад, декларували лідери США та Британії в «Новій Атлантичній хартії» від 2021) цілком може серйозним чином вплинути на конкурентоспроможність китайської електроніки та будь-яких комп'ютеризованих товарів на міжнародному ринку - а це виклик для структури китайської економіки, що формується зараз. Не володіючи технологіями виробництва чіпів (щоб освоїти поточний рівень голландських верстатів ASML буде потрібно 10-15 років), не володіючи своїми архітектурами, конкуренція, за умови протидії, буде лише програватися.

Суперечності між розвиненими країнами та економіками, що розвиваються, відступають на другий план, поступаючись місцем конкурентній боротьбі між технологіями різного рівня. Китай запропонував зламати стару модель центр-переферійного поділу праці, навпаки пропонуючи свій промисловий потенціал як драйвер модернізації переферійних економік, вибудовуючи нову економічну багатополярність. Початковим драйвером цього і став інтеграційний проект «Пояс і шлях». Він початково лише підключав джерела сировини до самого Китаю. Але в другу хвилю деякі учасники (члени АСЕАН) «Поясу» почали включатись у виробничі ланцюжки китайських виробників. Однак такий поворот запустив відповідну конкурентну відсіч колишніх донорів технологій (що бачать загрозу у всеосяжній ринковій владі Китаю), розпочавши розведення китайського економічного центру від «західної» системи поділу праці та обміну у сфері науки-техніки.

Коли технологічний рівень промислових та споживчих товарів Китаю почав підтягуватися в деяких сферах до Західного, (а цінова перевага з відповідною нормою прибутку почала переважувати в китайську сторону) то система, яка володіє наукотехнічним ключем до китайської нещодавної переваги з необхідністю почала його переводити в положення «викл» на період, необхідний для переведення китайського технологічного укладу в статус, що буде з часом сильно відставати від Заходу. Це має, за задумом, зберегти за Західним світом високу норму прибутку у сфері хай-тек продукції та послуг.

Розуміючи ризики втрати surplus моделі економіки, Китай найближчим часом буде з необхідністю реалізовувати нову модель взаємодії зі світом, що дозволить розігнати попит на власну не-hitech промислову продукцію, де за ним зберігається конкурентна норма прибутку. По суті, Китаю буде потрібна активна модернізація своїх більш відсталих торгових партнерів- імпортерів, щоб компенсувати падіння у тих секторах, по яким б’є «вимикаюча» політика Заходу.

Спільнота єдиної долі «по китайськи» вимагатиме від Китаю більш глибокої цілеспрямованої участі в прискореній модернізації країн, що розвиваються. Для України важливо у своєму новому просторово-економічному плануванні, який враховує докапіталізацію природоекономічних ресурсів, закласти ті сфери діяльності (важливо за кластерною схемою), які Китай може розглядати як вартуючу довгострокову інвестицію у свій економічний розвиток, а також як політико-економічний фактор регіональної безпеки в Європі. Це надасть стратегічний інструмент для закриття в Європейській частині світу точки неузгодженості світопорядку.

Китаю необхідно запропонувати вкорінений економічний та випливаючий політичний інтерес в Україні, який міг би для нього посприяти виходу співпраці з ЄС в питанні мікроелектроніки на якісно вищий рівень. Саме ЄС, а не США, що блокує доступ до цих технологій, є лідером у цій сфері.

Даний підхід вимагає підготовки низки комплексних проектних рішень у трикутнику ЄС-Україна-Китай із подальшою законодавчою фіксацією їх у статусі «національних проектів», що передбачатиме довгострокову спадковість української політики. Тільки такий підхід здатний змінити позицію Китаю щодо територіальної війни між Україною та Росією.

Це дасть підставу для того, щоб безпека та цілісність України надовго закріпилися в китайських «доктринах».

Безпека для України:
1) Отримання доступу до китайського потенціалу у сфері великих швидких будівництв – задля того, щоб за короткий повоєнний час оперативно реалізувати низку «проектів росту»;
2) Створення бустерних індустріальних секторів економіки через реіндустріалізацію депресивних промислових центрів;
3) Набуття військово-політичної стабільності від взаємовигідних економічних регіональних проектів у Європі, що згладжують ризики як ЄС, так і Китаю: сприяння Китаєм гарантіям конституційних кордонів України, що охоплюють спільні з Китаєм проекти;
4) Вирішення проблеми післявоєнної соціально-економічної прірви для військових: буде отримано механізм соціалізації демобілізованої частини суспільства через залучення до масштабних модернізаційних проектів реіндустріалізації (у тому числі будівництва нового Донбасу) та будівництво адаптаційної інфраструктури під параметри майбутнього клімату.

Серед перших спільних проектів мають бути реалізовані такі:
1) Рідкоземельні матеріали. Індустріалізація видобутку українських рідкісноземельних ресурсів та їх місцева переробка для енергетичних потреб Європейського Зеленого Курсу. Організація будівництва акумуляторного кластера - комплексне виробництво готових автомобільних акумуляторів для європейських автовиробників. Виробництво слід організувати з головними постачальниками європейців, досвідченими китайськими компаніями CATL, BYD, Guoxuan та ін. (див. приклад регіонального підходу реіндустріалізації на нових засадах у матеріалі /Д.Єрмолаєв «Новий повоєнний Донбас: українська версія майбутнього»/);
2) Енергетика. Широкомасштабна система сонячної енергетики «на експорт» у межах ЄС (великі проекти сонячної енергетики резонно сконцентрувати виключно на Півдні країни, не займаючи при цьому інші більш натурекономічно цінні території країни) + вітряна енергетика на Півдні та в Центрі. Вбудовування цих систем у європейську «Водневу стратегію». Китай здатний запропонувати масштабне виробництво частини компонентів ВДЕ, особливо сонячних панелей - у той час як сьогоднішній ЄС і сама Україна в майбутньому створять нескінченний попит на таку енергетику;
3) Продовольство. Забезпечення довгострокових поставок продовольчих товарів з глибокою переробкою на ринок Китаю - Україні важливо стати гарантованим елементом продовольчої безпеки на розвинених ринках Південно-Східної Азії, які в середньостроковій перспективі переживатимуть руйнівні для с/г екстремальні явища (від крайнощів посух, у крайність супер злив);
4) Газовий хаб. Спільний газовий проект, який включить перенаправлення середньоазійського газу через модернізовану інфраструктуру України для потреб європейської «Водневої стратегії», включаючи послуги підземного хабу; та ін.

Тісне взаємовигідне переплетення двох економічних полюсів, ЄС та Китаю, в економічному просторі України стане для нас платформою стратегічної безпеки.

Цей підхід зробить неактуальним проект т.зв. «ізраїлізації» України, що передбачає витрати ресурсу розвитку на статус фронтиру, зверненого проти східного кордону. Довгостроковий мирний статус і високу динаміку розвитку можна реалізувати тільки в подібній політекономічній конфігурації співробітництва двох полюсів розвитку.

___

Ми входимо в активний період конкурентної боротьби за якість адаптації до зміни клімату. Підвищується критичне значення стабільності базових ресурсів: вода, енергія, їжа. Ключовий фактор – час. Національний успіх визначатиметься здатністю радикально змінювати суспільно-політичні «традиції» та стереотипи. Україна в складних обставинах має унікальний національний ресурс у планетарному масштабі - наша земля і небо. Варіанти наших ситуативних союзників по дорозі нового будівництва жорстко визначені об'єктивними обставинами. Хто саме зможе розпорядитися економічною вигодою від простору української землі, залежить від того, хто першим займеться натурекономічним проектуванням: «МИ» чи «за нас». Є державні продукти та цілі (колективні цілі), до яких ринок непристосований. Адаптація до змін клімату шляхом комплексної капіталізації національного натурекономічного ресурсу, здатного призвести до зростання багатства всього народу – саме з таких завдань – завдань державної політики.

Найважливіше завдання, яке повоєнному українському суспільству необхідно вирішити як попередню умову нового будівництва, полягає в організації відповідного процесу соціальної релегітимації політичних інститутів. Створення демократичних політичних коаліцій між працівниками, капіталом та державою (між інституційними формами, що представляють їх інтерес), які б відображали реальні інтереси організованих сил у таких спільнотах. Ці групи мають можливість створити легітимну державу, здатну супроводжувати ринкові процеси таким чином, щоб стабілізувати процеси розпаду старого соціально-економічного простору та розгорнути процес формування нового - творчого та примножуючого. У буквальному вираженні – це буде процес т.зв. нового суспільного договору. Без створення такого політичного консенсусу наше суспільство буде приречене на те, щоб наново відтворити себе в оновленій, стиснутій, формі вічно триваючої стагнації, з домінуючим рентним класом «при державі». Економічне зростання залежить від створення справедливих правил стабільної взаємодії, які виключали б погоню за рентою як принципової схеми організації суспільного виробництва.


1. Принципи для внутрішньої політики

Формування у зовнішньому середовищі консолідованого знання про майбутню геокліматичну карту України дозволить на ринкових підставах зробити натурекономічне уявлення про український національний потенціал інструментом відтворення закордонного капіталу, який намагатиметься зберегти баланси прибутків у ситуації нових дефіцитів світу глобального потепління.

Реалізація інтересу приватного сектора завжди буде обмежена коротким горизонтом бізнес-планування і внутрішньо секторальною конкуренцією. Здійснення інвестиційних проектів (відповідно їх масштаб) та облаштування необхідної їм інфраструктури буде обмежено масштабом організаційних та фінансових можливостей приватної фірми (або навіть консорціуму гравців).

Це може створити такі загрози національній стратегії розвитку:

1) Слабка масштабованість результатів інвестицій у геоінженерну інфраструктуру під функціонування розрізнених приватних проектів. Стійкий та довгостроковий ефект від натурекономічної інфраструктури можливий лише у випадку впровадження проектів будівництва міжрегіонального, національного та транскордонного масштабів (приклад: водоуправління на рівні басейнів рік Дунаю, Західного Бугу та ін.);

2) Небезпека від наслідків масового будівництва незначної точкової геоінженерної інфраструктури для функціонування національної екосистеми в цілому: створення умов нестабільності та непередбачених катастроф для природних систем, руйнування результатів, досягнутих попередніми роботами – гра з нульовою сумою;

3) Приватна інвестиційна ініціатива самостійно ніколи не враховує соціально-економічних інтересів національного плану. Зміст інвестиційних проектів (тип, вид, спосіб діяльності) і вибір відповідної інфраструктури враховуватиме лише короткострокову маржинальність. Не враховуючи національні завдання збільшення стійкості (у тому числі т.зв. докапіталізації національного натурекономічного ресурсу). Ці національні інтереси диктують у тому числі і необхідність регулювання державою самого виду господарської діяльності, його прив'язки до конкретної території, згідно місцю цієї території в ієрархії натурекономічних ресурсів країни.

У зв'язку з зазначеним, одним з найамбітніших завдань державної політики має стати інтеграція плану необхідних комплексних геоінженерних заходів (вираженого в оновленому національному Генеральному плані) до всіх інститутів взаємодії держави з капіталом, у т.ч. у проектах державно-приватного співробітництва. Цей підхід має два рівні реалізації: 1) локальні рішення (індивідуальне будівництво з прив'язкою до інвестиційних зобов'язань у рамках ГП); 2) великі національні проекти (через форму державно-приватного партнерства реалізуються великі інфраструктурні проекти у взаємодії із пов'язаними вигодонабувачами у реальному секторі - від конкретних фірм до інституційних інвесторів, національних іноземних урядів, їх комбінація).

Кожен новий проект, кожне нове будівництво повинні реалізовувати необхідну для себе інфраструктуру тим способом, який найкраще відповідатиме Генеральному плану. Варто синхронізувати в межах Плану у часі реалізацію всіх необхідних елементів загальної натурекономічної системи, що будується різними субьектами.


2. Організація національного процесу «кліматичного Генерального планування»

Для здійснення кліматичної стабілізації України та реалізації планів щодо формування інвестиційно привабливої ​​кліматичної європейської «гавані» необхідна достовірна інформація про майбутню якісну та кількісну зміну водних ресурсів. Це знання може бути отримане лише із застосуванням сучасних кліматичних та гідрологічних моделей. Вони мають спиратися на збір деталізованих великих даних щодо всіх водних ресурсів України, які мають відношення до стратегічного ресурсу країни. Це посприяє отриманню точного інструмену, що дасть можливість деталізувати меню необхідних стабілізаційних заходів (із графіком їх поетапної реалізації). Опрацювання цього завдання дозволить створити «Карту перспективного просторового розвитку» з точками пріоритетних, з погляду клімату, інфраструктурних інвестицій: новою картою середньострокової стратегії у с/г, новим стійким індустріальним районуванням для промисловості та енергетики.

Мета системного моніторингу та динамічного прогнозування у реальному часі – отримання якісних висновків від великого обсягу даних. Які при професійній обробці перетворять рішенням щодо адаптації інфраструктури техносфери з точкових хаотичних будівництв (канали, водосховища тощо в межах лише одного району/області) на якісний та економічно раціональний, адекватний локальним кліматичним змінам процес. Який має реалізовувати річне вирівнювання наслідків гідрокліматичних явищ (надлишок опадів та посухи). В умовах інтенсифікації збитків від даних явищ випливає на чільне місце актуальність управління погодно-кліматичними ризиками на регіональному та макрорегіональному рівнях.

Погодні коливання та кліматичні повзучі зміни в багатьох країнах все більш явно впливають на планування та роботу всіх секторів господарювання (с/г, енергетика, машинобудування, хімія, гірничо-металургійний сектор). Оскільки економічні системи все більше залежать від коливань погоди, очевидно, що до систем підтримки прийняття рішень слід належним чином підключити систему отримання інформації від погодних та кліматичних даних та прогнозів із генеральним планом кліматичних адаптаційних заходів як форми знання на їх основі – підкріпити це за рахунок визнання потреби у цьому обслуговуванні у вигляді посилення заходів політики.

Для комплексного аналізу та практичних рекомендацій, створення територіальних та секторальних кліматичних адаптаційних та перебудовних планів (на основі вищеозначених підходів) ми бачимо необхідним створення науково-експертної мережі-організації «Українського Центру кліматичної адаптації».

Робота зазначеного «центру» має послужити продуктивному управлінню національними кліматичними ризиками - скоординованому, системному процесу прийняття та застосування управлінських рішень, в якому кліматична інформація використовується для трансформації ризиків та довгострокових наслідків у переваги. Реалізація потенціалу в цьому процесі має створити сталу та конкурентну соціально-економічну та екологічну системи України для світу.

Do you like the article? Please give us a cup of coffee and we will speed up and improve for you even more.) SG SOFIA - project - non-commercial. With your help, we will be able to develop it even faster, and the dynamics of the appearance of new Meta-Themes and authors will only accelerate even more. Help us and Donate!