"Ми зараз переживаємо дуже-дуже важкий період"

Час є ідеальним. Ми обідали наступного дня після того, як Трамп зустрів Путіна в Гельсінкі - саміт, який, як вважає Американський зовнішньополітичний естеблішмент, запам'ятається низьким рівнеі американської дипломатії. Трамп зробив немислиме, підтвердивши путінські протести про невинуватість щодо виборчого саботажу, на противагу словам американських спецслужб. Пізніше цього ж дня Трамп буде непереконливо намагатися виправдати те, що він сказав у Гельсінкі, наполягаючи на тому, що він мав на увазі «ні", замість "так". Але це було вже запізно. The New York Daily News має кричущий заголовок: "Відкрита зрада" поруч з малюнком Трампа стріляючого в голову дядька Сема, тримаючи Путіна за руку. Тому не могло й бути кращого моменту, щоб спихнути Кіссінджера з його насидженого «дельфійського» місця.

Я приходжу з одно/двохвилинним запасом раніше від назначеного. Кіссінджер вже сидить. Він відтіняє собою гномічю фігуру за кутовим столом в напівпорожній їдальні. Його велика тростина повішена навпроти бічної стінки. (Він кілька років тому розірвав зв'язок.) "Пробач мені, якщо я не встаю", - каже Кіссінджер у своєму гравюрно-німецькому акценті. Ми знаходимося в Jubilee, затишному французькому ресторані, який знаходиться всього лише за рогом від його, Кіссінджера, центрально-Манхеттенського апартаменту. І це лише декілька кварталів від компанії Kissinger Associates, геополітичної консультації, яка збирає з клієнтів князівські суми, щоб почути те, що, на мою думку, є його невтішними висновками. Мій єдиний стимул поки - це гарний обід. Коли ми замовляємо, Кіссінджер перепитує, чи він є мій гість.

"Ага так", - каже він, "фиркаючи" після того, як я наполягаю, що він є моїм гостем. "Інакше це буде корупція". Він часто їсть тут. "Я обідав тут якраз минулої ночі з моєю дочкою", говорить він. Два-три рази хтось підходить, щоб потиснути руку.

Геополітика сильно залежить від Кіссінджера. Як співархітектор зближення під час холодної війни з Китаєм і розрядки з Радянським Союзом, Кіссінджер зараз розглядає світ як такий, в якому Китай і Росія обидва сперечаються із США за світовий порядок, часто узгоджуючись один з одним в цьому.

Але doyen (старійшина) дипломатії часів "холодної війни" так само зацікавлений у майбутньому, як і в минулому. Цього року Кіссінджер написав лякаючу роботу про штучний інтелект для The Atlantic Monthly, в якій він порівняв сьогоднішнє людство з інками до прибуття віспи та іспанців. Він закликав створити президентську комісію з АІ. "Якщо ми не прикладемо до цього зусилля найближчим часом, незабаром ми виявимо, що ми почали вже занадто пізно", - підсумував він.

Цього літа Кіссінджер працює з дому над книгою про великих державних діячів та жінок (є глава про Маргарет Тетчер). Він тільки но закінчив розділ про Ніксона, президента якому він служив - унікально - одразу як дердавним секретарем та радником з національної безпеки. Він довжиною в 25 000 слів, і Кіссінджер намагається опублікувати його окремо як коротку книгу. Він переживає, що це призведе до повторного вибуху.

Перш ніж я мав шанс розвинути цю тему, Кіссінджер переключається на Тетчер. "Вона була чудовим партнером, - каже він. "Я вірю в особливі стосунки, тому що я думаю, що Америці потрібна психологічна рівновага, і це є природним, заснованим на історії, - а не лише на співпраці».

Приносять наші закуски. У Кіссінджера паштет з курячої печінки, яку він уминає із задоволенням. Він прикріпив серветку-фартух за верх своєї сорочки. Я хочу поговорити про Трампа. Кіссінджер хоче залишитися на питанні Британії. Я запитую його про лорда Каррінгтона, колишнього міністра закордонних справ Британії, який пішов у відставку в 1982 році, щоб понести відповідальність за те, що він не зупинив вторгнення Аргентини на Фолклендські острови, й який помер цього місяця у віці 99 років. У день смерті Каррінгтона Борис Джонсон, крайній британський міністр закордонних справ, полишив свою посаду із дуже різних мотивів. Можна було б сказати, що перший подав у відставку з честю, а другий - у безчесті.

"Я любив лорда Каррінгтона", - каже Кіссінджер. "Я ніколи не їздив до Англії так, щоб не побачити його". За всі роки їх дружби Каррінгтон ні разу не скаржився на свою відставку, каже Кіссінджер. "Він сказав мені:" Який сенс брати на себе відповідальність, якщо ти потім кажеш пошепки своїм друзям, що ти не є дійсно відповідальними? "Я не думаю, що у нас зараз присутня така якість, тому що для цього вам потрібна традиція, яку ви приймаєте як належне, і ми більше так не можемо". Джонсон, звичайно, не втілює це, я гадаю. "Я не думаю, що Каррінгтон був великої думки про Джонсона", - відповідає Кіссінджер.

Що Кіссінджер виніс із Хельсінкського саміту? Він притримує із відповіддю.

Це була зустріч, яка мала відбутися. Я виступав за це кілька років. Вона була обтяжена американськими внутрішніми проблемами. Це, безумовно, втрачена можливість. Але я думаю, що потрібно повернутися до чогось. Подивіться на Сирію та Україну. Це унікальна характеристика Росії, для якої заворушення у практично будь-якій частині світу її стосується, дає їй можливість і також сприймається нею як загроза. Ці потрясіння будуть продовжуватись. Я боюся, що вони тільки посиляться».

Кіссінджер розпочинає обговорення із теми про "майже містичну" терпимість Росії до страждань. Його головною думкою є те, що Захід неправильно вважав, роками до того ще, як Путін не приєднав до Росії Крим, що Росія прийме порядок речей, базований на західних правилах. НАТО неправильно розуміє глибоке прагнення Росії до поваги. "Помилка, яку зробило НАТО, полягає в тому, щоб думати, що є якась історична еволюція, яка пройде через Євразію, а не зрозуміти, що десь на цьому поході вони зіткнуться із чимось відмінним, від Вестфалітету (західної ідеї держави). І для Росії це виклик її ідентичності. "Ви маєте на увазі, що ми спровокували Путіна, питаю я.

Приносять наші основні страви. Кіссінджер замовив сібас на подушці із зелених овочів. Він ледве торкається страви. "Ні, але це було дуже добре", - каже він пізніше, коли офіціант пропонує упакувати залишки в коробку. На противагу, я з'їдаю більшу частину свого морського язика та брюссельської капусти. Ми обидва п'ємо газовану воду Badoit, яку спеціально попросив Кіссінджер. Я відчуваю, що програю свою битву по поверненню його до теми Трампа, або втрачаю можливість прочитати його приховане повідомлення із цього. Чи він каже, що ми недооцінюємо Трампа - що, власне кажучи, Трамп можливо робить нам невідому послугу по заспокоєнню російського ведмедя? Знову ж таки, перед відповіддю Кіссінджера повисає пауза.

"Я не хочу надто багато говорити про Трампа, бо в якийсь момент я повинен робити це більш зв'язно, ніж зараз", - відповідає Кіссінджер. Але ви послідовні, я протестую. Будь ласка, не зупиняйтеся. Знову настала породжуюча тиша.

До цього часу Кіссінджер вже відмовився від своїх половинчятих ударів по рибі. Я знаю, що він розмовляв із Трампом. Він також зустрічався із Путіном 17 разів. Він розповідає про зміст цих зустрічей у Вашингтоні. Я спробував іншу схему. На кого Трамп схожий в історії, питаю я. Але й це не проходить. Кіссінджер з'їзджає на горизонт про здоров'є європейської дипломатії. Він не може знайти жодного лідера, який би його захоплював, за винятком, можливо, французького Еммануеля Макрона. "Я ще не можу сказати, що він ефективний, тому що він тільки почав, але мені подобається його стиль", - каже Кіссінджер. "Серед інших європейських державних діячів: Ангела Меркель дуже місцева. Мені вона особисто дуже подобається, і я поважаю її, але вона не є трансцендентною (прим. та, що не виходить за межі европейської політики) фігурою".

Який дипломатичний мозок він міг би порівняти, в сучасному американському естеблішменті, із собою, скажімо, чи із пішовшим Збігнєвим Бжезінським, його колишнім спаринг-партнером, який також слугував радником національної безпеки? Згадка про Бжезинського зачіпає щось. "Коли Збіг помер, що було великим сюрпризом, я написав своїй дружині, що жодна смерть не змінила мене так сильно, як його", - знову каже Кіссінджер з очевидним почуттям. "Збіг був майже унікальним у моєму поколінні. Ми обидва вважали ідеї про світовий порядок ключовою проблемою нашого часу. Як ми могли його створити? У нас були дещо відмінні ідеї. Але для нас обох, ми були передусім зацікавлені у підвищенні дипломатії до такого рівня впливу". Хто задається такими питаннями зараз, я питаю. "Сьогодні нема дебатів", - відповідає Кіссінджер. "Це те, що нам потрібно повернути".

Я не можу позбавитися почуття, що Кіссінджер намагається щось сказати мені, але я теж це буквально інтерпретую. Як у гравця в дартс із зав'язаними очима, я намагаюся зробити кілька різних кидків. Що буде Німеччиною, якщо Трамп виведе Америку з НАТО? Кіссінджеру подобається це питання, але він відмовляється давати шанси на таку ймовірність. "У 1940-х роках європейські лідери мали чітке розуміння напрямку", - говорить він. "Зараз вони в основному просто хочуть уникати неприємностей". Вони не дуже добре виконують роботу, перериваю я. "Це правда", - каже Кіссінджер з загадковою посмішкою. "Один видатний німець нещодавно сказав мені, що він завжди раніше інтерпретував напругу із Америкою як спосіб відійти від Америки, але тепер він більше боїться світу без Америки". Тож може Трамп шокувати іншу решту Заходу темою стояння на власних ногах, запитую я. "Було б іронічно, якби це вийшло з епохи Трампа", - відповідає Кіссінджер. "Але це не неможливо".

Тим часом Америка стане геополітичним островом, оточеного двома гігантськими океанами і без заснованого на правилах порядку. Така Америка повинна буде імітувати Вікторіанську Британію, але без звички того, щоб інші частини світу розділяти - як це робила Великобританія з європейським континентом.

Кіссінджер більш обачний із AI - предмет, він вважає, з яким він все ще бореться. Але він стурбований невідомими наслідками автономної війни - світу, в якому машини повинні приймати етичні рішення. "Все, що я можу зробити за кілька років, що залишилися мені, це підняти ці питання", - говорить він. "Я не претендую на отримання відповідей".

У мене є маленька ідея, як Кіссінджера підхопить моє наступне запитання. Чи є влада афродизіаком? «Яке було слово?" Запитує Кіссінджер. "Афродизіак", повторюю. Я цитую знамениту лінію Кіссінджера, яку він зробив у період розквіту своєї кар'єри, коли він все ще був самотньою людиною. Наприкінці 1960-х і на початку 1970-х років він був настільки ж відомий своїм колоритним календарем побачень, як і державними справами. "Я б, звичайно, сказав, що здатність приймати важливі рішення має такий вимір, якого у вас немає в звичайному житті", - відповідає Кіссінджер з натяком на посмішку. Це була тонка відповідь, я кажу йому. "Я це казав", - відповідає він. "Але коли я говорю це, то це більше націлено на те, щоб показати свою розумність, ніж цілі свого життя. І це є правда до певної міри. Це базується на спостереженні".

Тепер ми вже перейшли до кави. В мене подвійне еспресо. Кіссінджер має м'ятний чай. Я вирішив завдати остаточний удар в центр мішені. Ми вже розмовляли майже дві години. Якщо й існує одна повторювальна критика Кіссінджера, я кажу йому, то це те, що він іде на великі жертви, щоб зберегти доступ до людей у владі, за рахунок власного не розмовляння публічно. Чи не на часі зараз - з усіх моментів - правильно спалити міст чи два? Кіссінджер виглядає занепалим.

"Я сприймаю це серйозно, і багато людей, добрі мої друзі, настійно закликають мене до цього", - говорить він зрештою. "Це може статися в певний момент часу в майбутньому". Та немає часу, кращого за теперішнє, кажу я з нервовим сміхом.

«Чи зрозумілий напрямок, до якого я прямую", - відповідає він. "Чи це вам зрозуміло?" Наче так, я відповідаю. Ви турбуєтеся про майбутнє. Тим не менш, ви вважаєте, що існує нетривіальний шанс, що Трамп може випадково налякати нас на перебудову порядку, заснованого на правилах, який ми приймали цей час як належне. Це правильний підсумок?

"Я думаю, що ми перебуваємо в дуже, дуже тяжкий період для світу", відповідає Кіссінджер. "Я провів незліченні зустрічі на вищому рівні, тому вони не винесли цю [зустріч в Хельсінках] від мене».

Зрозуміло, що він не буде розвивати (прим. цю ідею) далі. Я запитую його, якому періоду він віддасть перевагу за сьогоднішній. Кіссінджер розповідає про свій досвід як новонаверненого громадянина в американській уніформі, який служив у Другій світовій війні. Він також згадує про те, що в першу чергу привело молодого німецького біженця до цих берегів. Після того як Німеччина зайшла до Австрії в 1938 році, євреям у рідному місті Кіссінджера було сказано залишитися в приміщеннях. Його батьки поїхали до Америки, як тільки змогли. "Там була комендантська година і німецькі солдати повсюди", говорить він. "Це був травматичний досвід, який ніколи не залишав мене". Його спогади ретельно підібрані.

З тих пір, як ми сіли, зійшло щось на зразок біблійного шторму. Один зонтик буквально пролетів повз вікна. Я допомагаю Кіссінджеру пройти крізь яросну зливу до своєї машини. Водій підхоплює іншу руку. Він нестійкий. Я розумію, що я нелюб'язно допитував чоловіка, який майже вдвічі мене старший. "Д-р Кіссінджер з нетерпінням очікував цього обіду протягом декількох днів", - каже офіціант, після того, як я повернувся, щоб взяти парасольку. Це добре, я думаю, - хоча я боюся, що мої питання по Трампу можливо пригнітили його апетит.

Сподобалась стаття? Допоможи нам стати кращими! Даний медіа проект - не коммерційний. Із Вашою допомогою Ми зможемо розвивати його ще швидше, а динаміка появи нових Мета-Тем та авторів тільки ще більш прискориться.