Еволюція моделі економічного розвитку КНР

Китайська Народна Республіка стала однією з передових країн за розміром економіки (у 2018 році – майже 14 трлн дол.), обсягом експорту та імпорту (у 2018-му – 2,5 трлн дол. і 2,1 трлн дол. відповідно), прямих іноземних і зарубіжних інвестицій (у 2018-му – 203,5 млрд дол. та 96,5 млрд дол. відповідно), золотовалютних резервів (на кінець 2018-го – 3073 трлн дол., або 26% світових резервів). За капіталізацією фондового ринку Китай посідає друге місце після США (у 2018-му – 6,3 трлн дол., в США – 30,4 трлн дол.). Вагомим результатом політики уряду КНР є входження китайського юаня до кошика резервних валют із 2016 року, а у 2018-му – запровадження на Шанхайській міжнародній енергетичній біржі торгівлі нафтовими ф'ючерсами, номінованими в юанях.

Сьогодні Китай – це не тільки разючі кількісні показники економічного розвитку, а й щораз вищі якісні індикатори, зокрема – якість життя, освіти, людського розвитку, інфраструктури тощо. КНР знайшла «блакитні океани» для здійснення інноваційного та технологічного прориву: штучний інтелект, дослідження космосу, альтернативна енергетика, новітні матеріали й робототехніка. Про це свідчать лідерські позиції в глобальних рейтингах (табл. 1).

Китайський економічний, технологічний та інноваційний успіх полягає в системності державної політики та здатності гнучко реагувати на зміни, ризики й глобальні виклики. Китайська модель економічного розвитку зазнала низки трансформацій, еволюцію яких можна розподілити на три великі етапи: епоха прискореної індустріалізації та побудова соціалізму, ринкова трансформація і побудова соціалізму з китайською специфікою, інноваційна економіка і побудова соціалізму з китайською специфікою в нову еру.

1 жовтня 1949 року на площі Тяньаньмень у Пекіні Мао Цзедун проголосив промову про утворення Китайської Народної Республіки та Центрального уряду КНР. Пріоритетними завданнями Комуністичної партії Китаю виявилися побудова соціалістичного суспільства й світового комунізму, а також становлення КНР як великої держави.

Основний фокус економічної політики етапу відновлення (1950-і) був направлений на прискорену індустріалізацію, тому державні інвестиції спрямовували у видобувну та переробну промисловості. Ці пріоритети лягли в основу Першого П'ятирічного плану на 1953–1957 рр. (табл. 3).

Саме на ПЕРШУ П'ЯТИРІЧКУ припадає «подвійний пік» у 1953 та 1956 рр., що обумовлено зростанням інвестицій із боку СРСР і КНР у будівництво великих та середніх промислових підприємств (рис. 1). Середньорічний темп зростання китайської економіки в 1953–1957 рр. становив 9,3%.

Завдяки розбудові промисловості збільшилася її частка в структурі ВВП з 17,6% у 1952 р. до 25,4% у 1957 р., разом із цим зросла й частка будівництва – з 3,2% до 4,3% за аналогічний період. Натомість частка сільського господарства зменшилася на 10,2 в.п. (з 50,5% до 40,3%), що пояснюється переорієнтацією на індустріалізацію та її швидкими темпами.

Девізом Великого стрибка, або ДРУГОЇ П'ЯТИРІЧКИ (1958–1962) було: «БІЛЬШЕ, ШВИДШЕ, КРАЩЕ, ДЕШЕВШЕ». Великий стрибок мав на меті, по-перше, створити індустріальну економіку, щоб наздогнати Захід; по-друге, розвинути колективізм у суспільстві, де соціалістичні принципи визначають роботу, виробництво та життя людей. На одному з пропагандистських плакатів часів Великого стрибка в промисловості та сільському господарстві під назвою «Процвітання принесли дракон і фенікс» (龙凤呈祥 - lóng fèng chéng xiáng), дракон символізує Китай, а фенікс – відповідальне управління.

У цілому друга п'ятирічка була спрямована на продовження промислового будівництва, початок технологічної модернізації, колективізацію сільського господарства, а також розвиток освіти, науки й культури. Ці реформи стали підґрунтям у подоланні наслідків війни, однак на пізніх етапах реалізації політики виникли економічні й соціальні проблеми – економічний дисбаланс у зв'язку з поглибленням розвитку важкої промисловості, яка негативно вплинула на сільське господарство та сільгосппродукцію. А середньорічні темпи падіння становили 0,6%, обсяги номінального ВВП і ВВП на душу населення зменшилися на 12,1% та 13,5% відповідно.

У 1964 році під тиском ескалації конфлікту між США та В'єтнамом у водах Тонкінської затоки було змінено стратегію розвитку КНР. Розпочалася розбудова так званого «третього фронту», що охоплював 13 провінцій та автономних районів Китаю (рис. 3).

Програма розбудови «ТРЕТЬОГО ФРОНТУ» передбачала масштабні інвестиції у віддалені райони Південно-Західного та Західного Китаю, зокрема в такі сфери, як: національна оборона, технології, видобувна, переробна промисловість, енергетика, транспорт та інфраструктура. У 1964 році приріст інвестицій до попереднього року становив 36,4% (рис.1).

Враховуючи результати другої п'ятирічки, ТРЕТІЙ П'ЯТИРІЧНИЙ ПЛАН (1966–1970) був націлений на розвиток сільського господарства (поверталися робітники, вилучені раніше для важкої промисловості), індустріалізацію сільської місцевості (для обслуговування сільського господарства втілювалася програма «П'яти малих індустрій»: виробництво чорних металів, сталі, цементу, хімічних добрив, гідроенергетика), а також удосконалення галузей легкої промисловості з метою задоволення потреб населення. Крім того, третя п'ятирічка передбачала встановлення пріоритетів національної оборони у зв'язку з можливою війною: воєнно-промисловий комплекс, наука і технології, промисловість і транспортна інфраструктура. Для цього періоду характерна мілітаризація економіки.

ЧЕТВЕРТИЙ П'ЯТИРІЧНИЙ ПЛАН (1971–1975) виявився продовженням попередньої п'ятирічки з фокусом на розбудову інфраструктури, на що державою було заплановано інвестувати 130 млрд юанів протягом п'яти років. А також у цей період спостерігалося збільшення валової промислової та сільськогосподарської продукції на 12,5%. Найуспішнішими роками того часу стали 1973-й та 1975-й, яким відповідають такі темпи зростання економіки: 7,9% і 8,7%.

У 1976 році розпочалася п'ята п'ятирічка, та це був останній рік правління Мао Цзедуна – лідера революції 1949 р. та засновника КНР. Цей рік був важкий для суспільства: Тяньаньменський інцидент («контрреволюційний інцидент»); масштабний землетрус у Таншані, жертвами якого стали 242 419 осіб, а місто було зрівняно із землею; смерть Мао Цзедуна. Під впливом вказаних подій економіка Китаю впала до -1,6% у 1976 р.

ДРУГИЙ ЕТАП еволюції економічної моделі – перехід від побудови соціалізму до ринкової трансформації та соціалізму з китайською специфікою (1978–2012). У 1978 році Третій пленум ЦК КПК 11-го скликання розпочав політику реформ і відкритості. Під «реформами» малося на увазі послаблення централізованого контролю економічної діяльності. Також під «відкритістю» уряд Китаю передбачав інтеграцію своєї країни у світову економіку. До реформ китайська економіка була закритою, а частка зовнішньої торгівлі у структурі ВВП становила 9%.

Перші економічні реформи розпочалися в 1978 році в сільському господарстві та стосувалися розширення прав підприємств галузі. Була ухвалена Програма «Чотирьох модернізацій» до 2000 року, яка складалася з таких етапів: до 1980-го – механізація сільського господарства; до 1985-го – завершення технологічної перебудови народного господарства на основі положень десятирічного плану; до 2000-го– вхід до числа передових країн світу за рівнем розвитку народного господарства шляхом здійснення модернізації сільського господарства, промисловості, оборони, науки й техніки. Згадана програма мала на меті зробити Китай великою економічною державою ХХІ ст. Задля прискорення процесів економічного зростання уряд КНР ухвалив рішення нарощувати обсяги зовнішньої торгівлі, відкриваючи свої ринки. Отже, на той час головними важелями економічного зростання стали прямі іноземні інвестиції, відкритий ринок та доступ до провідних технологій.

Одним із завдань ШОСТОГО П'ЯТИРІЧНОГО ПЛАНУ (1981–1985), в основу якого закладався принцип «регулювання, реформ, виправлення, покращення», було нарощення експорту Китаю на міжнародних товарних ринках, а також залучення іноземних інвестицій (табл. 4). З метою розробки та впровадження інновацій у 1982 році ухвалено План рішення пріорітетних науково-технічних проблем державного значення – «Штурмовий план».

Дієвим механізмом досягнення зазначених цілей стали спеціальні економічні зони. У 1979-му Державна рада ухвалила рішення про створення чотирьох подібних зон: Шеньчжень, Чжухай, Сямень, Гуандун. Пілотні СЕЗ показали позитивний ефект у нагромадженні інвестицій та збільшенні промислового виробництва, тому в межах реалізації регіональної політики 1984 року уряд відкрив іще спеціальні економічні зони в 14 приморських містах – від Даляня до Бейхаю. Ці території стали зонами техніко-економічного розвитку (ЗТЕР), в яких відбувалося нарощення технологічного потенціалу країни, що відповідає ще одній меті шостої п'я- тирічки – заохочення технологічних оновлень та сприяння науково-технологічним дослідженням і застосуванню новітніх технологій. Наука й технології визнані виробничими рушійними силами. Наслідком економічної політики в 1981–1985 рр. стало середньорічне зростання економіки КНР 10,8%, а також збільшення частки сектора послуг у струк- турі ВВП. У зв'язку з відкриттям спеціальних економічних зон зріс імпорт, зокрема технологічний.

ДЕСЯТИЙ П'ЯТИРІЧНИЙ ПЛАН (2001–2005) був продовженням політики формування соціалізму з китайською специфікою. Він направлений на збільшення темпів економічного зростання до 7%; утримання безробіття на рівні 5%; підтримку цінової стабільності й балансу державного бюджету; продовження розвитку зовнішньої торгівлі й підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку; скорочення розриву між бідними та багатими, підвищення рівня урбанізації; збільшення фінансування наукових досліджень (до 1,5% від ВВП) і прискорення науково-технологічного прогресу; зменшення темпів зростання населення. Планові показники було перевищено: реальний ВВП зріс на 9,8%, номінальний ВВП та ВВП на душу населення збільшилися у 1,6 раза, а зовнішньоторговельний обсяг – майже утричі.

ОДИНАДЦЯТИЙ П'ЯТИРІЧНИЙ ПЛАН (2006–2011) спрямовувався на побудову гармонійного суспільства, перехід до ефективної моделі зростання; оптимізацію й модернізацію промислової структури; розвиток та запровадження інновацій у сільське господарство; досягнення збалансованого розвитку; підтримку науки, техніки й освіти; підвищення якості державних послуг; екологічну безпеку й ефективний розподіл ресурсів. Одинадцята п'ятирічка припала на період світової фінансової кризи, на природні катаклізми в КНР, але, незважаючи на це, Китай витримав усі випробування та досягнув значних успіхів: економічне зростання, формування інноваційності держави, підвищення рівня життя й енергозбереження.

З метою стимулювання розвитку інноваційного потенціалу КНР та національних інновацій шляхом подальшої фінансової підтримки вже наявних й успішних державних програм урядом Китаю затверджено Середньо- та довгостроковий стратегічний план розвитку науки і техніки 2006–2020 (Medium- Long-term Strategic plan of Science and Technology 2006–2020).

У 2010 році Державною Радою КНР було ухвалено Рішення про прискорення розвитку «стратегічно нових галузей промисловості»: енергоефективність та охорона довкілля, інформаційні технології нового покоління, виробництво високотехнологічного обладнання, нова енергія, нові матеріали, транспортні засоби, які працюють за допомогою альтернативної енергії

ТРЕТІЙ ЕТАП еволюції китайської економічної моделі – це продовження побудови соціалізму з китайською специфікою в нову еру. Якщо ідеологом розбудови гармонійного суспільства став Ху Цзіньтао, то соціалізму з китайською специфікою у нову еру – Сі Цзіньпін (Генсек ЦК КПК із 2012 року).

Одна з ключових відмінностей концепції Сі Цзіньпіна від попередніх – стимулювання внутрішнього (інклюзивного) розвитку разом із збереженням політики відкритості Китаю. Тому ДВАНАДЦЯТИЙ П'ЯТИРІЧНИЙ ПЛАН 2011–2015 містив цілі подолання нерівності та створення середовища для сталого розвитку, заохочення внутрішнього споживання та попиту, покращення соціальної інфраструктури (табл. 5)

Задля продовження політики відкритості у 2013 році Головою КНР Цзіньпіном було анонсовано Ініціативу «Один пояс, один шлях». В опублікованій концепції Ініціативи представлено її загальну ідею: «Відстоювання ідей рівності, розгорнутих консультацій, залученої участі, розподілення благ і взаємовигоди, дотримуючись міжнародних норм, що базуються на актуальній для кожної країни дійсності, і через обговорення на рівносильних позиціях, ми повинні активно проштовхувати ідею наскрізь прагматичної співпраці з країнами Поясу і Шляху, та брати до уваги інтереси і мотиви усіх учасників. Спільними зусиллями ми повинні пропагувати інновації та розвиток міжнародних метрологічних систем, заохочувати міжнародне спільне визнання для метрології, сприяти лібералізації ринку і сталому розвитку регіональних економік та спільнот». Ініціатива «Один пояс, один шлях» є мирним поширенням присутності КНР, її культури, традицій, цінностей.

У травні 2015 року було ухвалено середньостроковий план розвитку високотехнологічної промисловості «Зроблено в Китаї – 2025» з метою відійти від стереотипу – «світової фабрики, яка виробляє дешево, низької якості через низьку вартість робочої сили», та сформувати новий імідж – виробника продукції з високою доданою вартістю та країни з розвиненим сектором послуг. Цей план сфокусовано на високотехнологічних галузях, зокрема фармацевтиці, автомобільній, аеро- космічній, напівпровідниковій галузях промисловості, ІТ-індустрії та робототехніці.

ТРИНАДЦЯТИЙ П'ЯТИРІЧНИЙ ПЛАН (2016–2020) продовжує політику розпочату в попередній п'ятирічці та визначає такі завдання соціально-економічного розвитку: збереження темпів економічного зростання на рівні 6,5%, створення більш інклюзивного суспільства й підвищення якості життя, що сприяє формуванню середнього класу, «безпечного» споживання та надання суспільних послуг; розвиток інноваційної нації.

Невід'ємними елементами соціалізму з китайською специфікою в нову еру є: розширення відкритості КНР, людиноцентризм та побудова середньозаможного суспільства, ліквідація бідності у сільській місцевості, захист довкілля, формування армії світового класу та інноваційної нації.

За 70 років Китайська Народна Республіка пройшла великий шлях від аграрної країни до глобального економічного, інноваційного й технологічного лідера. Це шлях сповнений трансформацій та реформ, злетів і падінь у соціально-економічному розвитку, однак сьогодні ми бачимо вражаючі успіхи цієї країни, а також стійкість та здатність гнучко реагувати на зовнішні ризики. Продовження будівництва соціалізму з китайською специфікою в нову еру забезпечить створення інноваційної й середньозаможної нації, а також, починаючи з 2030 року, китайська економіка стане першою в світі, а у 2050 році у 1,5 раза буде перевищувати американську (за прогнозами PwC)

джерело

Сподобалась стаття? Подаруйте нам, будь-ласка, чашку кави й ми ще більш прискоримося та вдосконалимося задля Вас.) SG SOFIA - медіа проект - не коммерційний. Із Вашою допомогою Ми зможемо розвивати його ще швидше, а динаміка появи нових Мета-Тем та авторів тільки ще більш прискориться. Help us and Donate!