«Стамбульський квартет»
по Сирії

Турецьке видання Milliyet опублікувало основні пункти порядку денного саміту:

Лідери «четвірки» висловилися за збільшення гуманітарної допомоги сирійцям, включаючи відновлення зруйнованої інфраструктури. За підсумком стамбульського саміту було опубліковано спільну заяву його учасників, що містить намір сторін активізувати взаємодію в інтересах запуску ефективного міжсирійську діалогу і проведення необхідних реформ і перетворень в Сирії.

Лідери чотирьох країн заявили про свою «рішучість протистояти сепаратистським планам, націленим на підрив суверенітету і територіальної недоторканності Сирії, а також національної безпеки сусідніх країн. На чотиристоронньому саміті було вирішено створити конституційний комітет для розробки проекту конституції Сирії, який має почати роботу в Женеві в кінці року. Однак нагадаємо, що подібне рішення вже приймалося в кінці січня ц.р. в Сочі рамках Конгресу сирійського національного діалогу. Тоді було прийнято рішення про створення конституційної Ради по Сирії у складі 50 представників опозиції і сирійського уряду, формування якої було доручено спеціальному посланцеві ООН по Сирії Стаффану де Містурі. Але вже тоді деякі експерти висловлювали сумнів в ефективності майбутньої конституційної ради, оскільки було цілком очевидно, що вона не представлятиме всі верстви сирійського суспільства і всі угруповання опозиції. З того часу минуло 8 місяців, але нічого не було зроблено. І немає ніякої впевненості, що нова спроба сформувати конституційну раду буде більш успішною. При цьому слід зазначити, що відповідно до існуючої у світі практики, проект майбутньої конституції має затверджувати новий законодавчий орган країни, який ще належить обрати на загальнонаціональних виборах. Однак, на сьогодні поки що зовсім неясно, коли такі вибори можуть відбутися.

Крім цього, спецпосланець ООН виступив з брифінгом перед учасниками саміту, в ході якої поінформував їх про ситуацію в Сирії і торкнувся підтримки дій ООН по створенню конституційної комітету для розробки нової конституції для Сирії. С. де Містура (71 рік) також оголосив про свій відхід в кінці листопада з посади посланника генсека ООН по Сирії «виключно з особистих мотивів» через чотири роки і чотири місяці після початку своєї місії в Сирії з 7 липня 2014 року. До цього призначення С. де Містура, італійський дипломат шведського походження, з 2011 по 2013 рр. займав пост заступника міністра закордонних справ Італії. Володіє шістьма європейськими мовами і арабською мовою. 31 жовтня стало відомо, що пост спецпосланця генсека ООН по Сирії займе норвезький дипломат Гейр Педерсен, який в 2005 році змінив С. де Містури на посаді спецпредставника ООН в Лівані, а в 2012-2017 роках був постпредом Норвегії в ООН.

Не можу втриматися, щоб не сказати, що в 2000-2003 роках я мав честь кілька разів зустрічатися з паном С. де Містурою, коли я працював в Посольстві України в Лівані, очолюваному послами С.А. Камишевим і В.А. Рилачем. У той час згадані керівники нашого Посольства досить часто обговорювали і узгоджували з С. де Містурою прибуття і розміщення українського інженерного батальйону на Півдні Лівану в складі миротворчих сил ООН – UNIFIL. Першим командиром Укрінжбату був полковник О.В. Хавронюк. У мене залишилися найприємніші спогади від контактів зі Стаффаном де Містурою - видатним дипломатом і просто дуже хорошою, доброю і чуйною людиною, інтелектуалом і інтелігентом вищого рівня.

Найбільше протиріччя між ТР і США в контексті подій в Сирії полягає в тому, що ставка Сполучених Штатів на курдські збройні формування «Сил народної самооборони» (СНС), які складають основу коаліції «Сил демократичної Сирії» (СДС), суперечить позиції Анкари, яка вважає ці формування терористичними. Крім цього, Р. Ердоган неодноразово заявляв, що допоки Сполучені Штати не видадуть Туреччині ісламського проповідника і громадського діяча Ф. Ґюлена, «турецька громадськість вважатиме американців винними у спробі військового перевороту в Туреччині у липні 2016 року». Зі свого боку, адміністрація Д. Трампа публічно висловила своє невдоволення угодою між Москвою і Анкарою про постачання Туреччині російських ЗРК С-400 «Тріумф». У відповідь на це, Туреччина має намір звернутися до Міжнародного арбітражного суду, якщо США відмовляться постачати вже придбані нею винищувачі F-35. Влітку 2018 року, між США і Туреччиною розгорілася справжня торгова війна після того як Д.Трамп заявив про підвищення мит на турецькі сталь та алюміній. 10 серпня у своїй статті, опублікованій в газеті The New York Times, президент ТР заявив, що «Сполучені Штати виявляють нерозуміння і неповагу щодо проблем турецького народу, і якщо ця тенденція продовжиться, то Анкара буде шукати інших союзників і друзів». Р. Ердоган розкритикував виступ Д. Трампа на 73-й сесії Генасамблеї ООН, заявивши, що з позиції «я сильний, значить я правий» не збудувати справедливий світовий порядок. При цьому він зазначив, що Д. Трамп, «звинувачуючи деякі країни в проведенні військових операцій за межами їх кордонів, в той же час захищає окупаційну політику Ізраїлю». Ось такі відносини «союзників» по НАТО. Але це скоріше прикре виключення, ніж правило.

Для того, щоб спробувати визначити життєздатність і ефективність «Стамбульського квартету» в якості нового формату по мирному врегулюванню сирійської кризи, очевидно, не обійтися без того, щоб нагадати читачам деякі нюанси взаємин між учасниками цього новоствореного квартету. Спробуємо ескізно окреслити ці нюанси. Напевно, немає необхідності нагадувати про всім відоме крайнє загострення російсько-турецьких відносин у листопаді 2015 року, після того як турецький винищувач F-16С збив російський бомбардувальник Су-24М в районі сирійсько-турецького кордону.

Як відомо, до недавнього часу не кращим чином розвивалися і відносини між Анкарою і Берліном. Досить згадати як на початку березня минулого року Р. Ердоган порівняв дії Берліна щодо заборони виступів турецьких політиків в Німеччині з «часами нацизму», а А. Меркель у відповідь на це заявила, що «подібні недоречні заяви, всерйоз не можна коментувати». Тоді канцлер Німеччини нагадала турецькому президенту, що виступи іноземних, і в тому числі турецьких, політиків в її країні можливі лише, якщо вони не суперечать німецькому законодавству. При цьому вона зауважила, що між Берліном і Анкарою існують глибинні розбіжності в оцінці рамок свободи преси.

Відносини між Анкарою і Парижем також не можна назвати ідеальними. Коли 20 січня ц. р. Анкара почала операцію «Оливкова гілка» проти курдів Афріну на півночі Сирії, вона зіткнулася з жорсткою реакцією з боку США і НАТО, включаючи Францію. Зі свого боку, Анкара застерегла Париж від відправки французьких військових на допомогу сирійським курдам, зазначивши, що вони можуть стати мішенню турецької армії. Р. Ердоган звинуватив президента Франції в «підтримці терористів» після того, як 29 березня ц.р. Е. Макрон прийняв в Єлисейському палаці представників курдських збройних формувань у складі делегації «Демократичних сил Сирії». Турецький лідер зазначив, що проведення переговорів Е. Макрона з представниками ДСС слід розцінювати як «вороже ставлення до Туреччини».

Таким чином, з огляду на наявність нашарувань певних проблем у відносинах Туреччини з Росією, Німеччиною і Францією, очевидно, немає особливих підстав розраховувати, що «Стамбульський квартет» буде звучати досить злагоджено і гармонійно. До того ж у Парижа, Берліна, Анкари і Москви зовсім різні підходи до майбутнього Сирії. Якщо Москва намагається зробити все можливе для збереження режиму Башара Асада, то інші три учасники вважають це недоцільним і навіть неможливим. Саме зміною режиму Б. Асада обумовлюється можлива участь США і Євросоюзу в процесі відновлення країни. На думку деяких оглядачів, участь лідерів Німеччини і Франції в саміті в Стамбулі розглядається Р. Ердоганом як спосіб чинити тиск на Росію в питанні відсторонення від влади президента Сирії Б. Асада в обмін на фінансову підтримку в процесі післявоєнного відновлення Сирії. На думку Е. Макрона, Б. Асад не поспішає організувати вибори не тільки за участю сирійців, які проживають у країні, а й за участю мільйонів біженців за її межами. За його словами, «Асад - це людина, яка вбила мільйон своїх громадян, тому ми не можемо довіряти йому». А. Меркель підтримала Е. Макрона, заявивши, що «сирійський режим знищив велику кількість людей». За її словами, тільки вільні вибори під егідою ООН здатні «покласти край конфлікту в Сирії».

Різні позиції учасники саміту займають і з проблеми подальшого перебування озброєної сирійської опозиції в провінції Ідліб. В той час як країни Заходу і Туреччина зацікавлені в збереженні Ідлібу в якості останнього прихистку сирійської збройної опозиції шляхом імплементації тривалого політичного процесу, то в Москві, а також в Дамаску і Тегерані вважають, що Захід таким чином намагається «вкрасти у них перемогу». При цьому ми, очевидно, не повинні забувати, що троє з учасників «Стамбульського квартету» - Росія, Німеччина і Франція вже мають досвід, правда, не зовсім вдалий, виступу в «нормандському квартеті», який протягом останніх 4 років безуспішно намагався припинити бойові дії на Донбасі. До речі, 1 листопада фрау А. Меркель прибуває в Україну, щоб обговорити з керівництвом нашої держави ситуацію на Донбасі, в Криму, в басейні Азовського моря, а також виконання Мінських угод. Хоча українські та німецькі дипломатичні джерела і не очікують від цього візиту жодних проривів чи великих домовленостей, та все ж хотілося б сподіватися, що А. Меркель можливо висловить своє бачення - чи можемо ми ще очікувати якихось зрушень та ініціатив від «Нормандського формату» чи він вже вичерпав свої можливості і залишився в історії?

Однак повернемося до першої репетиції «Стамбульського квартету» і спробуємо проаналізувати - як позиції його учасників складають загальну партитуру, присвячену врегулюванню сирійської трагедії. Запросивши лідерів провідних країн ЄС на саміт в Стамбул, Р. Ердоган разом з В. Путіним очевидно хотіли, перш за все, привернути їхню увагу до питання майбутнього економічного відновлення Сирії. За словами Р. Ердогана, оскільки його країна витратила на потреби більш як трьох мільйонів сирійських біженців близько 33 млрд. дол., то «ЄС також має виконувати свої зобов'язання щодо фінансової допомоги сирійським біженцям». За повідомленням Р. Ердогана , на даний час «опрацьовується питання проведення міжнародної конференції з проблеми фінансування повернення та розміщення біженців в Сирії». До того ж, Захід і Туреччина в принципі не поспішають з поверненням біженців до Сирії під контроль Б. Асада і планують організувати вибори для біженців в місцях їх постійного базування за кордоном, що практично виключає їх голосування за режим Б. Асада.

Очевидно, будучи обізнаним про ці «происки» Заходу», В. Путін на саміті прозоро натякнув, що у разі, якщо радикальні елементи перешкоджатимуть поверненню біженців і здійснюватимуть збройні провокації з Ідлібської зони, то «Росія залишає за собою право надати підтримку діям сирійського уряду з ліквідації цього вогнища терористичної загрози». У відповідь на цей ультиматум В. Путіна, Е. Макрон застеріг від проведення військової операції в Ідлібі, оскільки, за його словами, «її проведення може викликати нову хвилю біженців».

В результаті режим Б. Асада за допомогою союзників - Росії та Ірану продовжить правити Сирією. Але така перспектива зовсім не влаштовує Захід (США, провідні європейські країни) і Туреччину.

Декому слід нагадати, що САР, очолювана президентом Б. Асадом з 2000 року, представлена в ООН та інших міжнародних організаціях. Таким чином, Сирія є суб'єктом міжнародного права. Мені не зрозумілі причини демонізації Б. Асада з боку Вашингтона і Анкари. (Хоч в цьому проявляється їх єдність сьогодні). Проти сирійського легітимного керівництва на чолі з президентом Б. Асадом західними ЗМІ ведеться шалена інформаційно-психологічна кампанія, в яку також залучені арабські і турецькі телеканали. Кажуть - «на совісті Асада сотні тисяч людських життів». Але в Сирії йде громадянська війна при «сприянні» всім відомих іноземних держав і жертвами в цій війні в однаковій мірі стають як представники опозиції – поміркованої і не дуже, так і прихильники легітимної влади в Сирії. Крім громадянської війни, Сирія стала об'єктом інтервенції з боку різних ісламістських угруповань з десятків країн світу.

Цілком очевидно, що, якщо б більшість сирійського народу не підтримувала Б. Асада, то його вже давно б не було, і ні Москва, ні Тегеран не змогли б його врятувати. Якщо Б. Асад комусь не подобається або хтось його ненавидить, то це його особисті емоції, і не більше того. Незважаючи на те, що Б. Асад є союзником Росії і свого часу визнав анексію Криму, проте, в Україні офіційно не вважають Б. Асада «нелегітимним президентом» і дипломатичні відносини між нашою країною і Сирією не припинялися. В даному питанні Україна керується міжнародним правом, а не емоціями. Що говорити про Сирію, якщо дипломатичні відносини досі підтримуються і з путінською Росією, яка веде проти України неоголошену війну…

Легітимність чи нелегітимність того чи іншого президента будь-якої країни може і повинна вирішувати тільки ООН, а не Вашингтон, Анкара або Москва. До речі, коли я говорю, що на сьогодні Башар Асад є легітимним президентом своєї країни, то аж ніяк не тому, що так вважають у Москві, а тому, що так воно є насправді відповідно до міжнародного права. (Що стосується міжнародного права, порушеного путінською Росією щодо України, то ми маємо приклад політики подвійних стандартів з боку «кремлівських стратегів», які називають українське керівництво «нелегітимною хунтою» в той час, коли увесь світ підтримує Україну і її керівництво).

Дійсно, тільки сирійський народ має право вирішувати долю Б. Асада на прямих, демократичних і прозорих виборах під егідою і контролем ООН, без втручання з боку інших держав. Пропозиція щодо проведення виборів в таборах сирійських біженців в сусідніх державах, на мій погляд, є наругою над виборчим правом сирійського народу. Ті сирійці, які хочуть взяти участь у виборах мають для цього повернутися на батьківщину, вірніше, повинні мати можливість повернутися в Сирію і проголосувати за умови амністії для всіх учасників «поміркованої збройної опозиції». При цьому всі іноземні війська, включаючи російські, мають бути виведені з території Сирії, а їх місце повинні зайняти військові спостерігачі ООН. Безсумнівно, що Ізраїль повинен також припинити свої ніким не санкціоновані, а тому протиправні авіанальоти на територію Сирії.

Сьогодні саме собою напрошується питання - чи можливе досягнення компромісу між нинішньою владою і опозицією після майже 8 років війни? Очевидно, дати однозначну відповідь на це питання сьогодні не видається можливим, оскільки подальший розвиток ситуації в Сирії залежить від багатьох факторів. Але зі значною часткою впевненості можна прогнозувати тільки одне: у разі повалення уряду президента Б. Асада насильницьким шляхом або в результаті проведення виборів за лекалами іноземних держав, а не у відповідності до міжнародного права, до влади в країні прийдуть угруповання ісламістів, які вже зараз відкрито змагаються між собою. Вони будуть дуже довго ділити «лаври переможців», штовхаючи країну на новий виток некерованого хаосу, як це сьогодні відбувається в Лівії. Однак хотілося б, щоб переміг здоровий глузд і добра воля і щоб сирійський конфлікт був врегульований за столом переговорів за участю представників нинішнього сирійського уряду. Сьогодні багато хто не тільки в Сирії, але і за її межами розуміє, що в нинішніх умовах існуючий в цій країні державний лад, з Асадом чи з іншим легітимно обраним президентом, є єдиною гарантією збереження цілісної і суверенної сирійської держави.

Сподобалась стаття? Допоможи нам стати кращими. Даний медіа проект - не коммерційний. Із Вашою допомогою Ми зможемо розвивати його ще швидше, а динаміка появи нових Мета-Тем та авторів тільки ще більш прискориться. Help us and Donate!