Аналізуючи роботу фінансового сектору, звернемо увагу на особливості перерозподілу ВВП та дамо оцінку значенню роботи фінансових посередників, котрі безпосередньо залучені до процесів розподілу фінансових ресурсів та ролі роботи системи державних фінансів.
Ключовим показником, що дає уяву щодо роботи системи фінансового перерозподілу країни - є рівень валового нагромадження (інвестування) у структурі ВВП. Питома вага валового нагромадження у ВВП України, за період 2001-2017 рр., не перевищувала 27,8%, при цьому медіанний показник знаходився поблизу рівня 21% (Розраховано автором за матеріалами
http://www.ukrstat.gov.ua/).
Тобто, за методологією Держстату, левова частка ВВП спрямовувалась на споживання, що є свідченням орієнтації економіки країни на непродуктивні витрати у збиток нагромадженню, що є основою створення матеріального ресурсу для розвитку. Більш того, у структурі валового нагромадження приблизно 90% припадає на: житлові будівлі, інші будівлі та споруди, машини й обладнання – витрати, суттєву частину яких, можна віднести до споживання. В результаті чого, так зване
продуктивне нагромадження у структурі ВВП країни, практично всі роки незалежності, не перевищувало 10-15%! Окремо слід згадатипро суми, які упродовж усіх років незалежності виводяться з України в інші юрисдикції або недоотримані валютні надходження через заниження вартості експортованих товарів, що ще погіршує реальний стан справ із інвестиціями. Як наслідок,
реальний довгостроковий відсоток нагромадження у структурі ВВП країни ще нижчий – приблизно 7-10%. У такій ситуації виникають запитання щодо ролі фінансових інститутів, зокрема банків та інституційних інвесторів, у фінансуванні реальних проектів. Для з'ясування цього приведемо структуру кредитного портфелю банківської системи України та структуру активів інституційних інвесторів.
Станом на кінець 2018 р., банківська система України видала 901,0 млрд.грн. кредитів підприємствам, ще 212 млрд.грн. – кредити населенню, крім того близько 360 млрд. грн. банки тримали у вигляді ОВДП. Серед цих напрямів фінансування, лише кредитування підприємств має інвестиційний компонент (про державні інвестиції трохи нижче). У кредитному портфелі, виданому підприємствам, домінує фондування оптової та роздрібної торгівлі (34%), переробної промисловості (25%), операцій з нерухомим майном (9%), ще невелика частина йде у сільське господарство, на підприємства транспорту та постачання е/е, природного газу, тепла. Тобто, серед кредитів виданих підприємствам, тільки 35-40% спрямовуються до реального сектору економіки, ще менше йде на розвиток. Можна зробити висновок,
що банківський сектор України є орієнтованим на споживче кредитування, яке у його портфелі займає щонайменше 70%, а також на забезпечення розрахунково-касових операцій! Участь інституційних інвесторів у фінансуванні проектів розвитку досить схожа – інститути спільного інвестування (ІСІ) мають у своєму портфелі 275,5 млрд.грн. (2017 р.), що є переважно активами промислово-фінансових груп, переданих до управління ІСІ задля оптимізації їх контролю; активи страхових компаній (страхові резерви) – 22,8 млрд.грн., знаходяться переважно на депозитах банків та у неліквідних цінних паперах або ОВДП; активи НПФ в Україні, на кінець 2017 року, сягнули всього 2,5 млрд. грн. і, відповідно, вони замалі, щоб говорити про їх суттєвий вплив на економіку країни (однак відзначимо, що ці інститути також тримають приблизно 44% на рахунках у банках і ще 44% у переважно емітованих державою цінних паперах).
Таким чином, частка банків та інституційних інвесторів, у загальному об'ємі капітальних інвестицій в економіці, знаходиться на середньому рівні 15,2% (2001-2017 рр.), менше 1% ВВП.
Тобто, система фінансових посередників, об'єм активів якої є співставним з 75% ВВП (2017 р.) країни, практично не бере участі у фінансуванні проектів, які б могли сприяти економічному відновленню. Що стосується перерозподілу ВВП через державний бюджет, то його частка у капітальних інвестиціях країни (у 2018 р.) перебувала на рівні 2,5%, видатки на науку в Україні менші за 1%. Український державний бюджет переобтяжений боргами (у 2019 р. на обслуговування і виплату державного боргу буде витрачено 40% усіх доходів), витратами на армію, пенсії, систему освіти та медицини тощо.
Більш ніж на 90% зорієнтовано на фінансування поточних або попередніх видатків споживання! В цілому ж, не належно працююча система перерозподілу є першоджерелом хронічного дефіциту державного бюджету, платіжного балансу, довгострокового девальваційного тренду.
Споживча орієнтація економіки України, відсікаючи зовнішні та внутрішні інвестиції, обумовлює деградацію виробничих потужностей, інфраструктури, відставання у науковій сфері, відтік інтелекту та втрату трудових ресурсів.