2018 рік: кінець п'ятирічки пришвидшеної економічної стагнації в Україні

Було б не справедливо говорити, що економічний занепад в Україні спостерігається виключно упродовж останньої п'ятирічки. Фактично, увесь період після розпаду Радянського Союзу економіка України деградує. Іноді цей процес мав відкриту форму, як на початку та всередині 90-х років XXст. (коли цінники в продовольчих магазинах мали, щонайменше, шість нулів). Іноді латентну, як на початку 2000-х, коли деструктивні якісні зміни, в структурі економіки, маскувалися зростанням фізичних об'ємів виробництва через сприятливу кон'юнктуру на зовнішніх ринках, переважно сировинних товарів. Тоді, в Україні спостерігалось навіть дорожчання національної валюти (йдеться про 2007 рік). Що, для недалекоглядних політиків, стало приводом анонсувати перспективи її вільної конвертації. У свою чергу, період 2014-2018 рр. можна охарактеризувати, як п'ятирічку, упродовж якої проявились приховані деструктивні зміни, а також ті, що можна виокремити шляхом простого зіставлення абсолютних цифр. Важливою особливістю цього часу є те,

Звісно, економічний хаос 90-х з його гіперінфляцією, повальним безробіттям, повною втратою доходів-заощаджень населення та значним падінням виробництва, у реальному секторі економіки виглядав набагато драматичнішим у порівнянні з тим, що відбувалось в економіці країни у 2014-2018 рр. Однак, так здається лише на перший погляд. Якщо більш детально дослідити вказаний проміжок часу, то ми зрозуміємо, що економічні перспективи України виглядали не такими вже й безнадійними, особливо середньо- та довгострокові. Йдеться про те, що на час розпаду Радянського Союзу економіка України своїм потенціалом та структурою була співставною з економікою тогочасної Франції. Зокрема, країна мала: досить сучасні та добре диверсифіковані виробничі потужності, що виробляли продукцію з високою доданою вартістю; надлишкову висококваліфіковану робочу силу та прийнятний демографічний стан; технологічний потенціал, що базувався на сотнях дослідницьких установ та організацій; помірну енергетичну залежність і, практично, повну відсутність державних боргів на балансі. При цьому, основною економічною проблемою була залежність від виробників компонентів готових товарів, розсіяних серед країн СРСР та відсутність ринків збуту поза СРСР.

І навпаки, за ілюзією економічної стабілізації, що мала місце у
2017-2018 рр. та супроводжувалась не виразним відновленням ВВП, зростанням експорту, номінальної заробітної плати й низьким офіційним рівнем безробіття, спостерігається глибока деградація всіх капітальних виробничих та інфраструктурних фондів, руйнування людського капіталу та втрата робочої сили, безперспективність у науковій та інноваційній сферах, критична енергетична залежність та боргова переобтяженість.

Економічним процесам 2014-2018 рр. була властива низка особливостей, що сприяли остаточному закріпленню статусу аграрно-сировинної економіки України, на заміну промислово-сировинній. Серед найвагоміших таких особливостей є безпрецедентне, у новітній історії країни, фізичне знищення виробничих потужностей на сході держави, обумовлене військовими діями з одночасним демонтажем економічних зв'язків з основним (на той час) економічним партнером України – Російською Федерацією.

Результатом розгортання таких дій, стала втрата відразу кількох базових стовпів макроекономічної рівноваги та пригнічення факторів, що є критичними для забезпечення зростання у середньо- та довгостроковій перспективі.

Зокрема, знищення виробничих потужностей обумовило падіння валютної виручки, капітальних інвестицій, вивільнило кваліфіковану робочу силу, надаючи імпульсу черговій хвилі міграції, відбулось скорочення реальних надходжень до центрального бюджету. Закриття зовнішніх ринків сприяло пришвидшенню занепаду в областях, де виробництво було суттєво зорієнтоване на РФ. Передусім мова йде про східні та центральні області України, західні області втратили через знецінення національної валюти. Все це спричинило глибоку економічну стагнацію.

Військова загроза виглядала екзистенційною для держави, у зв'язку з цим в країні, фактично, розпочалась мобілізація фінансових ресурсів для потреб армії. А, враховуючи зниження доходів державного бюджету, це можна було здійснити, виключно, за рахунок перерозподілу фінансових ресурсів.

Впровадження цих реформ, фактично, означає відмову держави від відповідальності за фінансування соціальної сфери. Про так звані витрати розвитку, що пов'язані з фінансування капітальних інвестицій та підтримкою науки і інновації, взагалі полишили згадувати. Висмоктування фінансового ресурсу з економіки, заради підтримання поточних витрат декількох широких прошарків населення (пенсіонери, військові, чиновники), абсолютизувало пріоритетність сьогоднішніх поточних витрат на шкоду майбутнім доходам.

Реакція бізнесу, на таку «державну політику», була досить очікуваною – концентрація капіталу у торговельному сегменті та фокусування на підтриманні поточного виробництва (без нових проектів) у секторах, зорієнтованих на внутрішній ринок і, лише, точкова експансія в межах сфер, націлених на експорт (йдеться, в першу чергу, про аграрний сектор). Іншою особливістю поведінки бізнесу була його відмова від повернення боргів банкам, що обумовило необхідність їх одержавлення. Таким чином, долучаючи власників депозитів до прошарку населення, перед яким держава має фінансові зобов'язання.

Остання п'ятирічка остаточно запровадила в Україні перехід до функціонування економіки в режимі «дикого капіталізму» та «ручного управління» економічними процесамив умовах перманентної військової загрози. Ідеальна суміш чинників, які знищують будь-яку підприємницьку ініціативу, переводячи увесь існуючий бізнес у безперервний режим виживання.

Якщо аналізувати особливості 2018 р. у контексті 2014-2018 рр., то відзначимо, що економічні процеси цього року були найменш виразними, у порівнянні з іншими періодами п'ятирічки. Так, 2014-2015 рр. в Україні спостерігався глибокий економічний спад в умовах макроекономічного розбалансування та різке падіння рівня життя населення. 2016-2017 рр. можна охарактеризувати, як період певного відновлення після зниження загрози економічного колапсу.

2018 – це рік підсумків роботи пост-революційної влади.

Упродовж саме цього року остаточно з'ясувалось, що державна скарбниця балансує у «від'ємній зоні» і держава має проблеми навіть з виплатою наднизьких пенсій, а від дефолту відділяє лише можливість залучення фінансування від МВФ.

Також стало очевидним, що найбільш працьовита частина населення настільки швидко полишає країну, наскільки зростають приватні надходження з-за кордону, що можуть сягнути рекордних 15 млрд.дол.США, а це співставно з третиною усього експорту України за рік.

2018 рік показав, що підтримання в належному стані, навіть найважливіших систем життєдіяльності країни, є практично не можливим. Цей факт ілюструється прикладами роботи «Укрпошти», менеджмент якої має намір радикально скоротити кількість відділень; «Укрзалізниці», яка готується демонтувати частину залізничного полотна; проблемами «Енергоатому» з модернізацією і впровадженням нових ядерних реакторів, постійним масовим знеструмленням сотень міст і сіл; проблемами з відновленням дорожнього покриття та забезпечення роботи міського транспорту; критичним зносом об'єктів ЖКХ тощо.

В енергетичному секторі несподіванок не трапилось – залежність від зовнішніх поставок спостерігається за усіма видами енергоносіїв: вугілля, бензин, дизель, газ, ядерне паливо.

У 2018 році, у низці міст (щонайменше 12) було зірвано опалювальний сезон. І його початок став можливим лише після особистого втручання Президента та Прем'єр-міністра.

У той же час, серед позитивних новин 2018 р. – рекордний врожай аграрної продукції!

Окремо слід згадати про те, що у 2018 р., вперше в новітній історії, економіка України функціонувала в умовах офіційно запровадженого воєнного стану (хоча й в урізаному вигляді). Ця подія стала ще однією ознакою руйнації економіки нашої держави. Запровадження військового стану практично ніяк не відобразилось на таких показниках, як: курс валюти та короткострокова відсоткова ставка. Це є свідченням того, що робота фінансового сектору обмежується, виключно, обслуговуванням поточної діяльності приватних та публічних суб'єктів. У той час, як міжнародне кредитування та інвестування - фактично відсутнє, хоча офіційна статистика й приводить деякі позитивні дані.

Враховуючи стан, в якому перебуває економіка України, її відновлення, хоча б до рівня розвитку сусідньої Польщі, виглядає фантастикою. При цьому, на сьогоднішній день, відсутні ознаки того, що у державній політиці можуть відбутися зміни, що сприятимуть помірним позитивним структурним зрушенням.

Якщо говорити безпосередньо про можливі шляхи економічного відродження в Україні, то першочерговим завданням є перебудова системи управління економікою. Що включає в себе відбудову державних інститутів, зокрема, роботу судової системи, ліквідацію можливостей для збагачення окремих суб'єктів за рахунок державних коштів, створення дружньої атмосфери для бізнесової ініціативи. Перед владою постає завдання не тільки абсолютного зростання ВВП країни, а й створення умов для нарощення капітальних витрат у ВВП, як першооснови зміни структури економіки. Іншим словами, спрямування частини фінансових ресурсів, що перерозподіляються на користь приватних суб'єктів і виводяться з економіки задля споживання, на напрямки, пов'язані з економічною експансією (покращення транспортної інфраструктури, продуктивності праці, зниження енергоємності виробництв, впровадження інноваційних технологій в різні галузі економіки тощо). Також, невідкладним на першочерговому етапі є подолання дефіцитів – платіжного балансу та державного бюджету, що дає можливість говорити про відновлення макроекономічної стійкості й зниження бар'єрів доступу до міжнародних ринків капіталу. І лише з виконанням «домашньої роботи». у країни з'явиться шанс на перехід до логіки економічного відновлення і, можливо навіть, розвитку.

На початковому етапі економічних перетворень, роль держави є винятковою, оскільки її завдання, пов'язано не з забезпеченням колосальних інвестицій заради побудови нових потужностей, а із створенням умов, за яких українська економіка виглядала б привабливою у середньо- і довгостроковій перспективі, таким чином притягуючи внутрішні і зовнішні капітали. При цьому, безпосередня участь держави у потужних інвестиційних проектах не виключається, але такі випадки мають бути пов'язані із подоланням «вузьких місць» в економіці, що гальмують її розвиток і, які ринок неспроможний подолати самотужки.

У будь-якому випадку, стартові умови України на поточному етапі дуже слабкі і, навіть за оптимістичним сценарієм, переведення країни у режим розвитку займе щонайменше наступну п'ятирічку.

Сподобалась стаття? Допоможи нам стати кращими. Даний медіа проект - не коммерційний. Із Вашою допомогою Ми зможемо розвивати його ще швидше, а динаміка появи нових Мета-Тем та авторів тільки ще більш прискориться. Help us and Donate!