© 2019 Strategic Group.Media
Євроазійські інтеграційні проекти Росії та Китаю: порівняльний аналіз
В основі зовнішньополітичної доктрини та зовнішньоекономічних зусиль лежать ідеологічні засади. Наразі, немає сенсу докладно розглядати ідеологію зовнішньої політики Росії, адже її агресивний імперський характер вже зрозумілий міжнародній спільноті через дії РФ щодо України, насамперед анексію українського Криму. До того ж, слова керівництва Росії та її дії не просто розходяться, а часто суперечать одне одному.
Офіційна доктрина Китаю наразі не тільки зрозуміло артикулюється керівництвом КНР, вона реалізується на очах всього світу.
Офіційна доктрина Китаю наразі не тільки зрозуміло артикулюється керівництвом КНР, вона реалізується на очах всього світу.
“
«Китай буде незмінно проводити незалежну, самостійну, мирну зовнішню політику, поважати право народів усіх країн на самостійний вибір шляху розвитку, захищати рівноправність і справедливість у міжнародних відносинах, виступати проти нав'язування своєї волі іншим, проти втручання у внутрішні справи інших країн, проти утиску слабких сильними».
«China Space Probe Files by Asteroid Toutatis», Xinhua, 15 December 2012, http:// news.xinhuanet.com/english/china/2012-12/15/c_132041953.htm.
Саме таку зовнішню політику КНР реалізує на міжнародній арені. Події останніх років не дають жодних підстав для сумнівів щодо задекларованих Китаєм намірів. З іншого боку, миролюбність не означає слабкість. У доповіді Сі Цзіньпіна на 19-му з'їзді КПК про це йдеться досить відверто:
“
«Китай ні в якому разі не буде жертвувати інтересами інших країн заради власного розвитку, та ні за яких обставин не відмовиться від своїх законних прав та інтересів. Нехай ніхто не має ілюзій, що Китай може «проковтнути» гіркоту від утиску своїх інтересів».
Після виступу Голови КНР Сі Цзіньпіна на Всесвітньому економічному форумі у Давосі (Швейцарія) стало зрозумілим, що нині китайське керівництво готове розглядати КНР у ролі генератора світової економіки та регулювальника глобалізаційних процесів.
Доречним буде згадати, що у 2013 р. у Астані (Казахстан) голова КНР Сі Цзіньпін презентував свою ініціативу створення Економічного поясу Нового Шовкового шляху. За задумом китайського керманича, ця ініціатива має оздоровити глобальну економіку, надати світу нові механізми та інструменти для подальшого розвитку. Слід зазначити, що «Один пояс, один шлях» - це не проект або програма, а скоріше пропозиція Піднебесної країнам континенту сконструювати новий історичний процес інфраструктурної, інвестиційної та соціально-економічної модернізації сучасного світоустрою.
Поява ініціативи Сі Цзіньпіна свідчить про завершення «епохи Ден Сяопіна», яка характеризувалася прагненням Китаю бути подалі від світових проблем. Нині КНР стає провідною глобальною потугою, яка усвідомлює свою економічну вагу в світі. Така ситуація кардинально змінює логіку та структуру відносин Китаю зі своїми сусідами, проте не відкидає принципи та механізми співробітництва.
19-й з'їзд КПК підтримав ініціативу голови КНР Сі Цзіньпіна «Один пояс, один шлях» та сформулював механізми її реалізації. Ці засади є фундаментом зовнішньої політики Китаю на сучасному етапі:
19-й з'їзд КПК підтримав ініціативу голови КНР Сі Цзіньпіна «Один пояс, один шлях» та сформулював механізми її реалізації. Ці засади є фундаментом зовнішньої політики Китаю на сучасному етапі:
“
«Спираючись на реалізацію ініціативи «Один пояс – один шлях», керуючись принципами «спільні консультації», «спільна реалізація» і «спільне використання», необхідно посилювати і оновлювати відкрите співробітництво, формувати загальну архітектуру відкритості, що передбачає взаємовигідну сухопутну і морську взаємодію всередині країни і за кордоном».
Нині російський проект ЄврАзЕС та китайська ініціатива «Один пояс, один шлях» вже вступили у пряму конкуренцію. Обидва проекти передбачають певне економічне й політичне структурування навколо, з одного боку, Москви, з іншого – Пекіну.
Слід зазначити, що можливості ЄврАзЕС є досить обмеженими через власні особливості як міжнародної організації. На відміну від формально не інституціоналізованого «Одного поясу, одного шляху» ЄврАзЕС є глибоко забюрократизованою інституцією, яка вимагає від учасників довготермінового погодження позицій з кожного питання. Конкурентоспроможність ЄврАзЕС обмежена низьким ступенем диверсифікації економік її країн, а також незначною часткою внутрішнього товарообігу (9 %).
До того ж, фінансові можливості ЄврАзЕС значно скромніші за китайські. Уставний капітал Євразійського банку розвитку (головного фінансового інституту ЄврАзЕС) складає 7 млрд. дол. США. Уставний капітал створеного Пекіном Азіатського банку інфраструктурних інвестицій (АБІІ) – 100 млрд. дол. США. Сюди треба додати Фонд Шовкового шляху КНР у розмірі 40 млрд. дол. США. Таким чином, фінансові можливості Пекіну перевищують можливості Москви у 20 разів. До того ж, йдеться про задекларовані російською стороною фінанси, які на практиці часто густо виявляються існуючими тільки на папері.
Китайська Народна Республіка та Російська Федерація нині є країнами, політична та економічна присутність яких у Центральній Азії (ЦА) є найбільшою. Росія підтримує доволі тісні гуманітарні зв'язки з країнами регіону та зберігає значну військову присутність у ЦА, що підтверджується військовими базами РФ у Таджикистані та Киргизії, а також членством Казахстану, Киргизії та Таджикистану в ОДКБ.
Очевидним є той факт, що для Москви Центральна Азія досі виступає в якості території надзвичайної геополітичної ваги, відтак російське керівництво не шкодувало ресурсів для закріплення свого впливу в регіоні. Зважаючи на прецедент анексії Криму, залишається невизначеним, як далеко може зайти Москва в питанні просування власних інтересів у ЦА та наскільки довго та злагоджено самі країни Центральної Азії опиратимуться геополітичним апетитам Росії.
Слід зазначити, що Росія, яка проголосила себе правонаступницею СРСР, на теренах колишнього Радянського Союзу поводиться таким чином, нібито країни СНД є зоною її інтересів та безумовного впливу. Водночас, за роки незалежності центробіжний вектор тільки посилився, що відповідним чином віддзеркалюється і у ЦА.
На думку російських експертів, в сучасних умовах ЦА стає регіоном, де співіснують різні інтеграційні проекти, які ефективно доповнюють один одного. Створення ЄврАзЕС покликане частково обмежити експансію китайських товарів на російському ринку, надати можливість запустити власні програми індустріалізації. Невипадково у структурах ЄврАзЕС досить прохолодно ставляться до ідеї створення повноцінної зони вільної торгівлі з Китаєм. Москва закликає до вироблення єдиної позиції країн ЄврАзЕС щодо економічної взаємодії з КНР, прагне виступити «єдиним фронтом».
До того ж, фінансові можливості ЄврАзЕС значно скромніші за китайські. Уставний капітал Євразійського банку розвитку (головного фінансового інституту ЄврАзЕС) складає 7 млрд. дол. США. Уставний капітал створеного Пекіном Азіатського банку інфраструктурних інвестицій (АБІІ) – 100 млрд. дол. США. Сюди треба додати Фонд Шовкового шляху КНР у розмірі 40 млрд. дол. США. Таким чином, фінансові можливості Пекіну перевищують можливості Москви у 20 разів. До того ж, йдеться про задекларовані російською стороною фінанси, які на практиці часто густо виявляються існуючими тільки на папері.
Китайська Народна Республіка та Російська Федерація нині є країнами, політична та економічна присутність яких у Центральній Азії (ЦА) є найбільшою. Росія підтримує доволі тісні гуманітарні зв'язки з країнами регіону та зберігає значну військову присутність у ЦА, що підтверджується військовими базами РФ у Таджикистані та Киргизії, а також членством Казахстану, Киргизії та Таджикистану в ОДКБ.
Очевидним є той факт, що для Москви Центральна Азія досі виступає в якості території надзвичайної геополітичної ваги, відтак російське керівництво не шкодувало ресурсів для закріплення свого впливу в регіоні. Зважаючи на прецедент анексії Криму, залишається невизначеним, як далеко може зайти Москва в питанні просування власних інтересів у ЦА та наскільки довго та злагоджено самі країни Центральної Азії опиратимуться геополітичним апетитам Росії.
Слід зазначити, що Росія, яка проголосила себе правонаступницею СРСР, на теренах колишнього Радянського Союзу поводиться таким чином, нібито країни СНД є зоною її інтересів та безумовного впливу. Водночас, за роки незалежності центробіжний вектор тільки посилився, що відповідним чином віддзеркалюється і у ЦА.
На думку російських експертів, в сучасних умовах ЦА стає регіоном, де співіснують різні інтеграційні проекти, які ефективно доповнюють один одного. Створення ЄврАзЕС покликане частково обмежити експансію китайських товарів на російському ринку, надати можливість запустити власні програми індустріалізації. Невипадково у структурах ЄврАзЕС досить прохолодно ставляться до ідеї створення повноцінної зони вільної торгівлі з Китаєм. Москва закликає до вироблення єдиної позиції країн ЄврАзЕС щодо економічної взаємодії з КНР, прагне виступити «єдиним фронтом».
Пекін цей «фронт» успішно розвалює, роблячи ставку на двосторонню економічну співпрацю. Відповідно зростає суб'єктність країн ЦА, які більше не є об'єктами колонізації, самі активно формують власний порядок денний та тяжіють до багатовекторній політиці.
Сильним боком китайської економічної політики в ЦА, окрім гнучкої взаємодії на двосторонній основі та наявного значного фінансового ресурсу, є спроможність Пекіну запропонувати широкий спектр напрямків для співробітництва. Відносна слабкість промисловості та ресурсний характер економік країн ЦА створюють «природне» підґрунтя для економічної співпраці з Китаєм.
Якщо виходити із сучасного довгострокового тренду, Росія в ЦА є «державою, що уходить». На заміну їй йде Китай, чий економічний, а відтак і політичний вплив у регіоні постійно зростає.
Російські експерти зазначають, що посилення китайської присутності в ЦА та реалізація Пекіном ініціативи «Один пояс, один шлях» сприяє припливу інвестицій до країн ЦА та розвитку транспортно-логістичної інфраструктури регіону. Проте, Москву непокоїть, що Пекін орієнтований на структурування регіонального простору навколо власного економічного розвитку, а його політика в ЦА призводить до розмивання російського інтеграційного проекту у Євразії.
З 2014 р. китайсько-російське протистояння в ЦА зазнало суттєвих змін. Зокрема, зросла взаємодія з Пекіном країн-контролерів нафтогазових ресурсів регіону. Оскільки Китай все сильніше закріплювався в регіоні саме на основі взаємодії в нафто-газовому секторі, позиції колишнього галузевого монополіста – Москви – дедалі слабшали. За останні кілька років Туркменістану, Казахстану та Узбекистану вдалося суттєво диверсифікувати мережу постачання газу до китайських ринків в обхід Росії та дістати бажану транзитну незалежність від Москви.
Китай виступає найважливішим економічним партнером країн Центральної Азії та є головним імпортером нафти та газу з Туркменістану та Казахстану. Більше того, енергетичні відносини з Китаєм практично забезпечили Туркменістану захист від активного втручання у внутрішні справи країни з боку Москви. Чинник присутності Пекіну в енергетичній сфері Туркменістану із великою кількістю контрактів на мільярди доларів за поставки туркменського газу в Китай фактично зв'язує російському керівництву руки на цьому напрямку.
Станом на 2016 р. Китай надав країнам ЦА близько 30 млрд. дол..США кредитів. Зокрема Казахстану - понад 13,5 млрд., Туркменістану – понад 12,4 млрд., Узбекистану – понад 2,2 млрд., Таджикистану – понад 1,7 млрд. та Киргизії – понад 1,1 млрд. Кредити мають пільговий характер: відсоткова ставка 1,5 – 3 %, термін до 20 років із пільговим терміном.
З 2014 р. китайсько-російське протистояння в ЦА зазнало суттєвих змін. Зокрема, зросла взаємодія з Пекіном країн-контролерів нафтогазових ресурсів регіону. Оскільки Китай все сильніше закріплювався в регіоні саме на основі взаємодії в нафто-газовому секторі, позиції колишнього галузевого монополіста – Москви – дедалі слабшали. За останні кілька років Туркменістану, Казахстану та Узбекистану вдалося суттєво диверсифікувати мережу постачання газу до китайських ринків в обхід Росії та дістати бажану транзитну незалежність від Москви.
Китай виступає найважливішим економічним партнером країн Центральної Азії та є головним імпортером нафти та газу з Туркменістану та Казахстану. Більше того, енергетичні відносини з Китаєм практично забезпечили Туркменістану захист від активного втручання у внутрішні справи країни з боку Москви. Чинник присутності Пекіну в енергетичній сфері Туркменістану із великою кількістю контрактів на мільярди доларів за поставки туркменського газу в Китай фактично зв'язує російському керівництву руки на цьому напрямку.
Станом на 2016 р. Китай надав країнам ЦА близько 30 млрд. дол..США кредитів. Зокрема Казахстану - понад 13,5 млрд., Туркменістану – понад 12,4 млрд., Узбекистану – понад 2,2 млрд., Таджикистану – понад 1,7 млрд. та Киргизії – понад 1,1 млрд. Кредити мають пільговий характер: відсоткова ставка 1,5 – 3 %, термін до 20 років із пільговим терміном.
Китайські кредити значною мірою допомагають створювати інфраструктуру між ЦА та КНР, адже у радянські часи цей регіон був ізольований від транспортної системи Китаю. Нині Пекін концентрує зусилля на створенні та реконструкції об'єктів (логістичних центрів, автомагістралей та залізниць), які дозволяють нарощувати товарообмін з регіоном. Такий підхід відповідає національним інтересам країн ЦА, які отримують можливість диверсифікувати свої зв'язки із зовнішнім світом, які до того були обмежені застарілою радянською інфраструктурою.
Китай сприяє країнам ЦА у вирішенні стратегічних завдань економіки, проте на відміну від МВФ не висуває при цьому вимог щодо реформування економіки та політичної системи. Наприклад, Пекін профінансував будівництво ЛЕП «Південь - Північ» у Киргизії та аналогічної ЛЕП у Таджикистані, що дозволило цим країнам створити національні енергетичні системи, фрагментовані після розпалу СРСР. Такі проекти, безумовно, сприяють зміцненню стабільності країн ЦА.
С 2015 р. Пекін одержав залізничний доступ через ЦА до Ірану. На середньострокову перспективу очікується, що китайські зусилля будуть зосереджені на створенні ще одного залізничного коридору із виходом на Ферганську долину (Узбекистан) яка є найнаселенішим районом ЦА. Зокрема, планується побудувати залізницю, яка зв'яже Китай, Киргизію та Узбекистан.
Китайські підприємці мають великий досвід у залученні фондів до економік країн ЦА та навчилися маневрувати в досить складному місцевому інвестиційному кліматі. Важливим було й прагнення Пекіну розширити мережу доріг та залізниць для експорту власної продукції до ЦА та Європи.
С 2015 р. Пекін одержав залізничний доступ через ЦА до Ірану. На середньострокову перспективу очікується, що китайські зусилля будуть зосереджені на створенні ще одного залізничного коридору із виходом на Ферганську долину (Узбекистан) яка є найнаселенішим районом ЦА. Зокрема, планується побудувати залізницю, яка зв'яже Китай, Киргизію та Узбекистан.
Китайські підприємці мають великий досвід у залученні фондів до економік країн ЦА та навчилися маневрувати в досить складному місцевому інвестиційному кліматі. Важливим було й прагнення Пекіну розширити мережу доріг та залізниць для експорту власної продукції до ЦА та Європи.
Тож у цілому, Китай є значно більш привабливим економічним партнером для країн ЦА, ніж Росія: на відміну від Москви, Пекін не тільки пропонує більш вигідні умови для співпраці, але й не вимагає безумовної політичної інтеграції для закріплення економічних відносин.
Важливу роль у подальшому поглибленні співпраці між Китаєм та країнами ЦА відіграватиме й поступова зміна керівних еліт всередині регіону. Із відходом від справ загартованих радянською системою політичних діячів та появою нової генерації зміниться й ставлення до Росії: відтепер Москва розглядатиметься не з позицій традиційного системного підпорядкування «центрові», а в контексті останніх агресивних та непередбачуваних дій Росії.
Сучасне становище Росії в світі вже негативно відбилося на Центральній Азії як на джерелі великої кількості трудових мігрантів на північ. Втрата робочих місць та зростання расової нетерпимості всередині Росії до робітників з Центральної Азії вже суттєво вплинула на негативне сприйняття Росії як можливого майданчика для покращення власного економічного становища. Таким чином, еліти країн ЦА, беручи до уваги всю різноманітність викликів та загроз від будь-якої взаємодії з Росією,опинилися в ситуації пошуку шляхів виходу з-під російського контролю, який наразі приносить лише зростаючу агресію національного та потенційно військового ґатунку.
Створення Шанхайської організації співробітництва стало переломним моментом у взаєминах країн ЦА з Піднебесною, оскільки саме цей регіон був місцем перетину інтересів глобальних гравців. Важливо згадати, що країнами-засновниками ШОС стали чотири з п'яти країн ЦА (Казахстан, Киргизія, Таджикистан та Узбекистан), а також Росія й Китай. Проте, навіть своєю назвою організація підкреслює визначальну роль Китаю у її створенні.
Важливим компонентом зближення країн ЦА з Китаєм є позитивний імідж китайської моделі побудови «соціалізму з китайською специфікою». Ця модель викликала резонансну зацікавленість з боку національних еліт ЦА своєю гнучкістю та нетрафаретністю, зрозумілими перспективами подальшої еволюції.
Тим часом, Китай послідовно здійснює політику залучення країн ЦА до власного інтеграційного проекту. У серпні ц.р. в м. Ляньюньган (провінція Цзянсу, КНР) відбувся вже п'ятий Форум співробітництва «Китай – Центральна Азія». Головною темою цього року було «будівництво мосту співробітництва Шовкового шляху та спільне сприяння мирному розвитку та процвітанню». У роботі форуму взяли участь представники центральної влади КНР, губернатор провінції Цзянсу, віце-прем'єри Узбекистану й Таджикистану, а також понад 200 представників міністерств та відомств, ділових та наукових кіл. Важливо зазначити, що подібні заходи є регулярними та проводяться у різних провінціях Китаю, що створює постійно діючу платформу для співробітництва на регіональному рівні.
Окрім активного формування лояльності еліт країн ЦА Пекін останніми роками здійснює політику масштабного залучення місцевої молоді на навчання у Піднебесній. Кількість студентів із країн ЦА, що навчаються у КНР росте рік від року. Наприклад, у 2016 р. у Китаї навчалося вже 13 тис казахів. Це все ще вдвічі менше, ніж у Росії, проте важлива тенденція.
Нині влада Китаю розглядає можливість перетворення Сіньцзяну на освітню зону, орієнтовану на ЦА. В разі успіху Пекіну на гуманітарному напрямку зі зміною поколінь Китай засобами «м'якої сили» значно посилить свій вплив на регіон.
Сучасне становище Росії в світі вже негативно відбилося на Центральній Азії як на джерелі великої кількості трудових мігрантів на північ. Втрата робочих місць та зростання расової нетерпимості всередині Росії до робітників з Центральної Азії вже суттєво вплинула на негативне сприйняття Росії як можливого майданчика для покращення власного економічного становища. Таким чином, еліти країн ЦА, беручи до уваги всю різноманітність викликів та загроз від будь-якої взаємодії з Росією,опинилися в ситуації пошуку шляхів виходу з-під російського контролю, який наразі приносить лише зростаючу агресію національного та потенційно військового ґатунку.
Створення Шанхайської організації співробітництва стало переломним моментом у взаєминах країн ЦА з Піднебесною, оскільки саме цей регіон був місцем перетину інтересів глобальних гравців. Важливо згадати, що країнами-засновниками ШОС стали чотири з п'яти країн ЦА (Казахстан, Киргизія, Таджикистан та Узбекистан), а також Росія й Китай. Проте, навіть своєю назвою організація підкреслює визначальну роль Китаю у її створенні.
Важливим компонентом зближення країн ЦА з Китаєм є позитивний імідж китайської моделі побудови «соціалізму з китайською специфікою». Ця модель викликала резонансну зацікавленість з боку національних еліт ЦА своєю гнучкістю та нетрафаретністю, зрозумілими перспективами подальшої еволюції.
Тим часом, Китай послідовно здійснює політику залучення країн ЦА до власного інтеграційного проекту. У серпні ц.р. в м. Ляньюньган (провінція Цзянсу, КНР) відбувся вже п'ятий Форум співробітництва «Китай – Центральна Азія». Головною темою цього року було «будівництво мосту співробітництва Шовкового шляху та спільне сприяння мирному розвитку та процвітанню». У роботі форуму взяли участь представники центральної влади КНР, губернатор провінції Цзянсу, віце-прем'єри Узбекистану й Таджикистану, а також понад 200 представників міністерств та відомств, ділових та наукових кіл. Важливо зазначити, що подібні заходи є регулярними та проводяться у різних провінціях Китаю, що створює постійно діючу платформу для співробітництва на регіональному рівні.
Окрім активного формування лояльності еліт країн ЦА Пекін останніми роками здійснює політику масштабного залучення місцевої молоді на навчання у Піднебесній. Кількість студентів із країн ЦА, що навчаються у КНР росте рік від року. Наприклад, у 2016 р. у Китаї навчалося вже 13 тис казахів. Це все ще вдвічі менше, ніж у Росії, проте важлива тенденція.
Нині влада Китаю розглядає можливість перетворення Сіньцзяну на освітню зону, орієнтовану на ЦА. В разі успіху Пекіну на гуманітарному напрямку зі зміною поколінь Китай засобами «м'якої сили» значно посилить свій вплив на регіон.
14-15 травня ц.р. у Пекіні відбувся Форум високого рівня з міжнародного співробітництва «Пояс і шлях», у якому взяли участь близько 1200 осіб. Китай надав цій події значення головного міжнародного заходу нинішнього року. Під час Форуму було чітко окреслено міжнародну підтримку китайської стратегії «Один пояс, один шлях». Свої делегації прислали понад 100 держав, в тому числі України.
Керівників вищого рівня (президентів і прем'єрів) було 29 осіб (президенти Аргентини, Білорусії, Чилі, Чехії, Індонезії, Казахстану, Кенії, Лаосу, Філіппін, РФ, Швейцарії, Туреччини, Узбекистану, В'єтнаму, прем'єри: Камбоджі, Ефіопії, Фіджі, Греції, Угорщини, Італії, Малайзії, Монголії, Пакистану, Польщі, Сербії, Іспанії, Шрі-Ланки, державний секретар М'янми та інші). На Форумі були присутні генеральний секретар ООН А.Гутерріш, президент Всесвітнього банку Дж.Кім та Глава Міжнародного валютного фонду К.Лагард. Склад та статус учасників Форуму фактично відповідав саміту G-20 у китайському місті Ханчжоу у вересні 2016 р. На Форум прибули делегації зі США і Японії (хоча й не найвищого рівня).
Саміт високого рівня не тільки продемонстрував значні досягнення у реалізації китайської ініціативи такі, як формування фінансової бази, визначення основних маршрутів та сфер співробітництва, створення базових компонентів нової «шовкової» дипломатії. Саміт також висвітлив певні проблеми. Окрім відверто негативного ставлення до китайської ініціативи з боку Індії та обережного з боку США та Японії, є й замасковане побоювання з боку деяких країн, зокрема країн ЦА.
Попри наявну вигоду та зрозумілі переваги співробітництва з Китаєм політичні еліти країн ЦА не зацікавлені у формуванні політичної та економічної залежності від Пекіну. Стримуючим чинником виступає об'єктивна потреба у розвитку власної виробничої економіки.
Для української делегації під керівництвом Першого Віце-прем'єр-міністра економічного розвитку і торгівлі України Степана Кубіва участь у Пекінському форумі була шансом та нагодою розповісти учасникам про потенціал України для реалізації «Поясу і шляху».
Форум високого рівня надав поштовх процесам зміцнення зв'язків між Китаєм та його партнерами, про що свідчать численні приклади міжнародного співробітництва на багатосторонньому та двосторонньому рівні. Понад 70 країн і міжнародних організацій підписали з Китаєм угоди про співробітництво в рамках ініціативи «Поясу і шляху».
Слід наголосити, що за словами голови КНР Сі Цзіньпіна ініціативу «Пояс і шлях» як проект століття буде реалізовано лише в тому разі, якщо її підтримають у світовому масштабі. Очевидно, що Пекінський форум – тільки перша масштабна акція для досягнення цієї мети. Голова КНР Сі Цзіньпін оголосив, що в 2019 р. відбудеться Другий форум, і його проведення в майбутньому стане регулярним.
Саміт високого рівня не тільки продемонстрував значні досягнення у реалізації китайської ініціативи такі, як формування фінансової бази, визначення основних маршрутів та сфер співробітництва, створення базових компонентів нової «шовкової» дипломатії. Саміт також висвітлив певні проблеми. Окрім відверто негативного ставлення до китайської ініціативи з боку Індії та обережного з боку США та Японії, є й замасковане побоювання з боку деяких країн, зокрема країн ЦА.
Попри наявну вигоду та зрозумілі переваги співробітництва з Китаєм політичні еліти країн ЦА не зацікавлені у формуванні політичної та економічної залежності від Пекіну. Стримуючим чинником виступає об'єктивна потреба у розвитку власної виробничої економіки.
Для української делегації під керівництвом Першого Віце-прем'єр-міністра економічного розвитку і торгівлі України Степана Кубіва участь у Пекінському форумі була шансом та нагодою розповісти учасникам про потенціал України для реалізації «Поясу і шляху».
Форум високого рівня надав поштовх процесам зміцнення зв'язків між Китаєм та його партнерами, про що свідчать численні приклади міжнародного співробітництва на багатосторонньому та двосторонньому рівні. Понад 70 країн і міжнародних організацій підписали з Китаєм угоди про співробітництво в рамках ініціативи «Поясу і шляху».
Слід наголосити, що за словами голови КНР Сі Цзіньпіна ініціативу «Пояс і шлях» як проект століття буде реалізовано лише в тому разі, якщо її підтримають у світовому масштабі. Очевидно, що Пекінський форум – тільки перша масштабна акція для досягнення цієї мети. Голова КНР Сі Цзіньпін оголосив, що в 2019 р. відбудеться Другий форум, і його проведення в майбутньому стане регулярним.
Китай пропонуючи свою концепцію, не лише просто прагне створити дороги й залізничні колії, продумує маршрути для транспортування вантажів. Він прагне створити зону економічної взаємодії і розвитку з країн – учасників цього проекту. Китай намагається використати глобалізацію і сучасну взаємозалежність країн світу з метою знаходження балансу інтересів для кожного учасника проекту, зробити його універсальним. Це нове тлумачення глобалізації, спроба Китаю очолити й визначити перебіг процесу, який уже називають «глобалізацією 2.0».
Саме тому на Форумі в Пекіні особливо підкреслювалося, що Китай наприкінці минулого року вже заручився підтримкою своєї ініціативи «Пояс і шлях» в ООН і привів її в повну відповідність до цілей глобального розвитку Організації Об'єднаних Націй до 2030 р. крім того, в торгівельній політиці та своїх планах лібералізації економічних відносин на Шовковому шляху Китай керується засадами СОТ.
Найбільшу увагу в промові голови КНР Сі Цзіньпіна привернули нові плани фінансової підтримки для цієї китайської ініціативи. Серед таких проектів пріоритетне значення надаватиметься науково-технічним обмінам, а також створенню спільних науково-технічних парків. У цілому протягом найближчих років Китай планує вкласти у створення нового «Шовкового шляху» 124 млрд. дол. США. Насамперед це додаткові 100 млрд. юанів (близько 14, 5 млрд. дол. США) для Фонду Шовкового шляху, з якого фінансується ця ініціатива. Нині коштами Фонду вже підтримуються 15 проектів на суму 50 млрд. юанів. 60 млрд. юанів обіцяно як допомогу КНР країнам, що розвиваються, на найближчі три роки. Крім того, китайський лідер пообіцяв, що китайський бізнес і фінансові інститути вкладуть ще 300 млрд. юанів інвестицій у проекти «Поясу і шляху». Крім того, два провідні банки КНР – Китайський банк розвитку й Експортно-імпортний банк створять спеціальні фонди для кредитування проектів в рамках реалізації ініціативи «Пояс і шлях» ще на 250 млрд. юанів і на 130 млрд. юанів відповідно.
Найбільшу увагу в промові голови КНР Сі Цзіньпіна привернули нові плани фінансової підтримки для цієї китайської ініціативи. Серед таких проектів пріоритетне значення надаватиметься науково-технічним обмінам, а також створенню спільних науково-технічних парків. У цілому протягом найближчих років Китай планує вкласти у створення нового «Шовкового шляху» 124 млрд. дол. США. Насамперед це додаткові 100 млрд. юанів (близько 14, 5 млрд. дол. США) для Фонду Шовкового шляху, з якого фінансується ця ініціатива. Нині коштами Фонду вже підтримуються 15 проектів на суму 50 млрд. юанів. 60 млрд. юанів обіцяно як допомогу КНР країнам, що розвиваються, на найближчі три роки. Крім того, китайський лідер пообіцяв, що китайський бізнес і фінансові інститути вкладуть ще 300 млрд. юанів інвестицій у проекти «Поясу і шляху». Крім того, два провідні банки КНР – Китайський банк розвитку й Експортно-імпортний банк створять спеціальні фонди для кредитування проектів в рамках реалізації ініціативи «Пояс і шлях» ще на 250 млрд. юанів і на 130 млрд. юанів відповідно.
Варто зазначити, що за оцінками західних аналітиків, загальні інвестиції Китаю в реалізацію ініціативи «Пояс і шлях» у найближчі десятиліття можуть становити 1 трлн. дол. США.
На травневому Форумі Китай підписав ділові контракти і угоди про співробітництво у сфері торгівлі з більш ніж 30 країнами і розпочав проводити консультації з питання підписання угод про вільну торгівлю з цими країнами. Підсумком Форуму у практичному плані можна вважати успіх Грузії, яка під час цього заходу підписала угоду з КНР про вільну торгівлю, завершивши двосторонні переговори в рекордно стислі терміни. Меморандум про початок тотожних переговорів під час форуму підписала також Молдова.
Останніми роками керівництво Китаю багато уваги приділяло виробленню оновленої доктрини мирного співіснування, трансформованої під сучасні світові умови та міжнародно-правове поле. Його базовими рисами є невтручання у внутрішні справи, повага до вибору народами соціального ладу та методів розвитку, рівність й взаємна вигода, вирішення проблемних ситуацій політичними засобами, заохочення добросусідства. Останніми роками ця політика буда доповнена тезою щодо «гармонізацію» як суспільних відносин, так і міжнародної взаємодії.
Позитивна спрямованість китайської політики партнерства одержала підтримку у політичних еліт країн Центрально-Східної Європи.
У 2012 р. Китаєм та країнами Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) ухвалено спільне рішення (за ініціативою китайської сторони) про започаткування формату співробітництва «16+1». Мотиви керівництва країн ЦСЄ також є суто прагматичними та визначаються економічними інтересами країн.
Новий формат взаємодії покликаний сприяти зростанню ефективності співробітництва КНР з Європейським Союзом. До того ж, Пекін розраховує на покращення свого іміджу в Європі для подальшої економічної експансії. Китай наполегливо розвиває формат «16+1», запроваджує його інституалізацію, формує конкретну програму розвитку, в рамках якої створено спеціальну кредитну лінію у розмірі 10 млрд. дол.. США. Пекін й надалі використовуватиме формат «16+1» для поглиблення своєї політичної та економічної присутності в ЦСЄ.
Останніми роками керівництво Китаю багато уваги приділяло виробленню оновленої доктрини мирного співіснування, трансформованої під сучасні світові умови та міжнародно-правове поле. Його базовими рисами є невтручання у внутрішні справи, повага до вибору народами соціального ладу та методів розвитку, рівність й взаємна вигода, вирішення проблемних ситуацій політичними засобами, заохочення добросусідства. Останніми роками ця політика буда доповнена тезою щодо «гармонізацію» як суспільних відносин, так і міжнародної взаємодії.
Позитивна спрямованість китайської політики партнерства одержала підтримку у політичних еліт країн Центрально-Східної Європи.
У 2012 р. Китаєм та країнами Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) ухвалено спільне рішення (за ініціативою китайської сторони) про започаткування формату співробітництва «16+1». Мотиви керівництва країн ЦСЄ також є суто прагматичними та визначаються економічними інтересами країн.
Новий формат взаємодії покликаний сприяти зростанню ефективності співробітництва КНР з Європейським Союзом. До того ж, Пекін розраховує на покращення свого іміджу в Європі для подальшої економічної експансії. Китай наполегливо розвиває формат «16+1», запроваджує його інституалізацію, формує конкретну програму розвитку, в рамках якої створено спеціальну кредитну лінію у розмірі 10 млрд. дол.. США. Пекін й надалі використовуватиме формат «16+1» для поглиблення своєї політичної та економічної присутності в ЦСЄ.
У цьому сенсі формат «16+1» напряму стосується України, якій варто приєднатися до китайської ініціативи з європейського боку. Китай не мав жодних застережень щодо Угоди про асоціацію України з ЄС, неодноразово декларував своє сприйняття України як «важливої країни в Європі» та наголошував на важливості приєднання України до Нового Шовкового шляху. До того ж, рівень розвитку країн ЦСЄ значно ближчий до українського, ніж економіки старої Європи.
На думку китайських аналітиків, формат «16+1» є найперспективнішим для реалізації проекту створення економічного поясу Нового Шовкового шляху та для здійснення великих інфраструктурних проектів у Європі. Китайською стороною запропоновано європейським партнерам перейти до більш конкретного співробітництва та створити з цією метою спеціальну платформу взаємодії. Пропонується укладати угоди на місцевому рівні, розширювати співробітництво на рівні середнього та малого бізнесу. Питання координування зосереджуватимуться на торгівлі та інвестиціях, але не на політиці. Проте, посилення взаєморозуміння залишається чи не найважливішою метою. Через це особлива увага приділятиметься тому, аби формат «16+1» не конфліктував з взаєминами Китаю з ЄС, загалом, та провідним країнам Європи, зокрема. Пекін підкреслює, що співробітництво у форматі «16+1» доповнює та підсилює стратегічне партнерство Китаю та ЄС, що закріплене у плані дій «Китай – ЄС 2020».
Наприкінці листопада м.р. у Будапешті відбувся 6-й саміт формату «16+1», на якому прем'єр Держради КНР Лі Кецян анонсував нові китайські інвестиції в країни ЦСЄ у розмірі 3 млрд. дол. США. Китайська сторона планує розширювати свою присутність у ЦСЄ в таких сферах, як торгівля, інвестиції, транспорт, інфраструктура, промисловість, енергетика, сільське господарство. Задля поглиблення інтеграції вперше запроваджується механізм обміну чиновниками між урядами КНР та країн ЦСЄ.
Заплановано створення Комітету зі співробітництва в галузі комерційного права в рамках Ділової ради КНР – ЦСЄ. Комітет сприятиме налагодженню механізмів державного управління та покращенню взаєморозуміння в питаннях бізнесу. Спрощенню процесу фінансування економічних проектів сприятиме створена Міжбанківська асоціація «16+1», на яку Китай виділив 2 млрд. євро.
Важливою складовою співробітництва у форматі «16+1» є залізничне сполучення. Новий імпульс отримало будівництво залізниці Белград – Будапешт, для чого створюється спільна китайсько-сербсько-угорська група. Задля розвитку контейнерних перевезень китайці планують створити в ЦСЄ мережу нових логістичних центрів.
На такому тлі інформація щодо «успіхів» російсько-китайського стратегічного партнерства виглядає дещо суперечливо. Ще у 2014 р. було анонсовано створення «Євразійського високошвидкісного транспортного коридору Москва – Пекін», першою ділянкою якого мала стати магістраль Москва – Казань. Загальну вартість проекту оцінювали у 245 млрд. дол.. США, а першої ділянки довжиною у 770 км – у 15,6 млрд. дол. США.
Китайці неодноразово підтверджували свою готовність до реалізації проекту, внесли свою частину фінансування та надали довгострокове кредитування з Китайського банку розвитку. Очікувалось, що перший потяг магістраллю рушить у 2020 році. Натомість у листопаді ц.р. керівництво РЖД оголосило про перенесення термінів на 2022-2023 рр.
Більшість експертів скептично ставляться до можливості реалізації навіть першої частини проекту, не кажучи вже про весь коридор, який має бути введеним в дію у 2035 р. Головними питаннями залишаються: як поєднати російський технологічний рівень з китайськими технологіями, чи готові російські підприємства до будівництва необхідної інфраструктури коридору та чим завантажувати контейнери від Москви до Пекіну. Про пасажирські перевезення годі й казати.
Варте уваги, що російські ЗМІ обмежено та негативно висвітлювали 6-й саміт «16+1», адже посилення ролі Китаю у ЦСЄ автоматично зменшує вплив Росії на країни колишнього соцтабору. Так само, як у ЦА, у регіоні ЦСЄ Росія поступається своїм місцем та роллю Китаю, що йде вгору.
Наприкінці листопада м.р. у Будапешті відбувся 6-й саміт формату «16+1», на якому прем'єр Держради КНР Лі Кецян анонсував нові китайські інвестиції в країни ЦСЄ у розмірі 3 млрд. дол. США. Китайська сторона планує розширювати свою присутність у ЦСЄ в таких сферах, як торгівля, інвестиції, транспорт, інфраструктура, промисловість, енергетика, сільське господарство. Задля поглиблення інтеграції вперше запроваджується механізм обміну чиновниками між урядами КНР та країн ЦСЄ.
Заплановано створення Комітету зі співробітництва в галузі комерційного права в рамках Ділової ради КНР – ЦСЄ. Комітет сприятиме налагодженню механізмів державного управління та покращенню взаєморозуміння в питаннях бізнесу. Спрощенню процесу фінансування економічних проектів сприятиме створена Міжбанківська асоціація «16+1», на яку Китай виділив 2 млрд. євро.
Важливою складовою співробітництва у форматі «16+1» є залізничне сполучення. Новий імпульс отримало будівництво залізниці Белград – Будапешт, для чого створюється спільна китайсько-сербсько-угорська група. Задля розвитку контейнерних перевезень китайці планують створити в ЦСЄ мережу нових логістичних центрів.
На такому тлі інформація щодо «успіхів» російсько-китайського стратегічного партнерства виглядає дещо суперечливо. Ще у 2014 р. було анонсовано створення «Євразійського високошвидкісного транспортного коридору Москва – Пекін», першою ділянкою якого мала стати магістраль Москва – Казань. Загальну вартість проекту оцінювали у 245 млрд. дол.. США, а першої ділянки довжиною у 770 км – у 15,6 млрд. дол. США.
Китайці неодноразово підтверджували свою готовність до реалізації проекту, внесли свою частину фінансування та надали довгострокове кредитування з Китайського банку розвитку. Очікувалось, що перший потяг магістраллю рушить у 2020 році. Натомість у листопаді ц.р. керівництво РЖД оголосило про перенесення термінів на 2022-2023 рр.
Більшість експертів скептично ставляться до можливості реалізації навіть першої частини проекту, не кажучи вже про весь коридор, який має бути введеним в дію у 2035 р. Головними питаннями залишаються: як поєднати російський технологічний рівень з китайськими технологіями, чи готові російські підприємства до будівництва необхідної інфраструктури коридору та чим завантажувати контейнери від Москви до Пекіну. Про пасажирські перевезення годі й казати.
Варте уваги, що російські ЗМІ обмежено та негативно висвітлювали 6-й саміт «16+1», адже посилення ролі Китаю у ЦСЄ автоматично зменшує вплив Росії на країни колишнього соцтабору. Так само, як у ЦА, у регіоні ЦСЄ Росія поступається своїм місцем та роллю Китаю, що йде вгору.
Висновок є очевидним: інтеграційні проекти Росії не відповідають національним інтересам країн, на які вони спрямовані, а відтак прогнозовано програють пропозиціям Китаю, який правильно себе позиціонує, коректно презентує свою допомогу та готовий до плідної взаємовигідної співпраці як в Азії, так і в Європі.
~
Фото 1 (Назарбаев, Си Цзинпин): Kloop.kg
http://www.r-studies.org/cms/index.php?action=news/view_details&news_id=59890&lang=ukr
http://www.r-studies.org/cms/index.php?action=news/view_details&news_id=59890&lang=ukr
Сподобалась стаття? Допоможи нам стати кращими. Даний медіа проект - не коммерційний. Із Вашою допомогою Ми зможемо розвивати його ще швидше, а динаміка появи нових Мета-Тем та авторів тільки ще більш прискориться. Help us and Donate!
~
Буде цікавим із даної Теми:
