Китай поглинає Африку

Виходячи з цього, основним напрямом дій КНР у регіоні є реалізація спільних інвестиційних проектів з африканськими країнами у сферах розвитку видобувних і обробних галузей їх промисловості та сільського господарства, спорудження об'єктів транспортної, енергетичної, комунікаційної та іншої інфраструктури, а також торгівля. Так, згідно зі стратегічними планами Китаю, в цілому в африканську економіку планується вкласти до 60 млрд дол. США із державних та приватних фондів.

Кошти інвесторів вкладаються як в окремі проекти, так і у створення спеціальних економічних зон китайсько-африканського співробітництва, де базуються китайські підприємства. На сьогоднішній день такі зони вже існують у: Замбії (здійснюють видобуток та переробку міді, виробництво одягу, техніки та електроніки); Маврикії (виробництво текстилю та високотехнологічного обладнання); Ефіопії (виробництво електричного устаткування, будівельних матеріалів та сталі); Нігерії (виробництво будівельних матеріалів, харчових продуктів, комп'ютерів та медичних приладів, транспортного обладнання та текстилю); Єгипті (виробництво бензинового обладнання, електричних приладів, текстилю та автомобілів).

Крім того, КНР відіграє важливу роль у розбудові системи транспортного сполучення в Африці. Зокрема, з 2014 року реалізується проект спорудження залізничної мережі в Центральній Африці, яка має поєднати Південний Судан з Танзанією, Кенією, Угандою та Руандою, а також забезпечити вихід до Великих Африканських озер.

З однієї сторони все це сприяє економічному розвитку африканських країн, а з іншої — дозволяє КНР отримувати доступ до їх природних ресурсів та ринків. Так, Африка є другим за обсягом джерелом імпорту Китаєм сирої нафти після Близького Сходу з часткою 23 %. Найкрупнішими поставниками нафти до КНР є Ангола з часткою 11 % у загальному китайському імпорті, Конго — 2 % та Південний Судан — 2 %. Експортерами нафти до Китаю є також Алжир, Чад, Габон, Кенія, Ліберія, Нігерія та Уганда.

Поряд з цим КНР імпортує із Африки залізні руди, метали (насамперед мідь) та інші сировинні товари, а також харчову та сільськогосподарську продукцію. В свою чергу, Китай експортує до африканських країн широкий спектр машин і транспортного обладнання, засобів комунікації та електроніки. Тільки в минулому році обсяги двосторонньої торгівлі КНР з країнами регіону становили 170 млрд дол. США. Основними торговельними партнерами Китаю є Ангола, Південна Африка, Судан, Нігерія та Єгипет.

Поглиблення торговельно-економічного співробітництва КНР з африканськими країнами супроводжується посиленням китайської військової присутності в регіоні. Насамперед це стосується участі Китаю у миротворчих операціях ООН, що має на меті зміцнення китайських позицій та захист інвестицій в Африці, а також демонстрацію ролі КНР як великої миролюбної держави, здатної захистити інтереси та безпеку своїх партнерів. Зокрема, китайські військовослужбовці залучались до проведення миротворчих операцій у Західній Сахарі, Сьєрра-Леоне, Судані, Малі та Кот-Д'Івуарі.

Водночас для просування китайських інтересів в Африці активно застосовуються методи «м'якої сили» у гуманітарній та політичній сферах. Так, в країнах регіону відкрита мережа «Інститутів Конфуція», де здійснюється підготовка місцевого персоналу китайських підприємств, викладається китайська мова, а також надається позитивна інформація про Китай, його культуру та внесок у розвиток Африки і світу. Поряд з цим студенти з африканських країн запрошуються на навчання до КНР.

У Кенії та ПАР базується низка державних ЗМІ Китаю, які розповсюджуються в країнах регіону. Крім того, в Африці діють Міжнародне Радіо КНР, Центральне телебачення Китаю та радіотелевізійне агентство China Daily Africa. Все це сприяє формуванню позитивного іміджу КНР в регіоні.

Окремою особливістю політики Пекіну в Африці є декларування рівноправності стосунків з країнами регіону, невтручання у їх внутрішні справи та готовність вкладати кошти у ризиковані економічні проекти, що відрізняє Китай від США та Європи. Крім того, активно застосовується практика обмінів візитами високого рівня та контактів по партійній, жіночій, молодіжній і іншим лініям. Розширюється також співробітництво КНР з Африканським союзом та іншими субрегіональними організаціями.

До арсеналу «м'якої сили» Пекіну входять також щорічні форуми китайсько-африканського співробітництва. Зокрема, 3–4 вересня ц. р. у Пекіні був проведений черговий — 7-й Форум, який проходив під гаслом «Співробітництво та взаємний виграш, спільне будівництво ще більш тісної китайсько-африканської спільноти єдиної долі». У рамках Форуму були організовані також і низка інших заходів, у т. ч. 7-а зустріч на рівні міністрів та 6-й конгрес підприємців Китаю і Африки.

Особливістю згаданих заходів стала найбільша кількість учасників з часу їх започаткування, загалом 3,2 тис. осіб. Зокрема, до складу делегацій входили 40 лідерів різних країн, десять глав урядів, голова Комісії Африканського союзу, а також 240 чиновників міністерського рівня.

У ході Форуму Голова КНР Сі Цзіньпін від імені китайського уряду виклав концепцію формування китайсько-африканського співробітництва з єдиною долею та озвучив пропозиції Пекіну щодо її практичної реалізації. Пакет китайських ініціатив включає надання подальшої допомоги у розвитку промисловості, сільського господарства та інфраструктури африканських країн, а також спрощення взаємної торгівлі.

Передбачається державне стимулювання китайських інвестицій у промислові комплекси країн регіону, реалізація близько 60 програм аграрної підтримки, а також виділення 150 млн дол. США на надання гуманітарної (продовольчої) допомоги африканським країнам, постраждалим від стихійних лих. Крім того, Китай розширюватиме імпорт із Африки, в особливості несировинних товарів. Планується також започаткування спільної програми КНР та Африканського союзу в галузі інфраструктурного будівництва. У гуманітарній сфері Китай пропонує підготовку для африканських країн тисячі висококласних спеціалістів, надання 50 тис. державних стипендій і стільки ж квот на підвищення кваліфікації.

Пакет китайських ініціатив торкається також питань миру та безпеки. Китай прийняв рішення щодо заснування Китайсько-африканського фонду миру та безпеки, а також продовження надання допомоги Африканському союзу у безпековій сфері. Загалом визначені понад 50 проектів за напрямами миротворчої діяльності ООН та боротьби з тероризмом і піратством.

Окрема увага учасників Форуму приділялась питанню більш широкого залучення африканських країн до реалізації проектів китайської ініціативи «Пояс і шлях». За словами Голови КНР Сі Цзіньпіна, Африка є історичним та природним продовженням «Поясу і шляху», а також його важливим учасником. При цьому Китай не висуває жодних політичних умов для надання інвестицій країнам регіону в рамках «Поясу і шляху», не втручається у їх внутрішні справи та не нав'язує своїх вимог. Метою китайсько-африканського співробітництва у згаданій сфері є виключно вирішення проблем, які стримують розвиток Африки.

За результатами зустрічі лідерів КНР та африканських країн були прийняті «Пекінська декларація про зміцнення китайсько-африканського співтовариства єдиної долі» та «Пекінський план дій Форуму по китайсько-африканському співробітництву на 2019–2021 роки».

В цілому хід та підсумки Форуму підтвердили стратегічний характер політики Китаю на африканському напрямі та твердість намірів Пекіну щодо її реалізації. Разом з тим, посилення китайської присутності в Африці супроводжується загостренням конкуренції між Китаєм, Європою, Індією і Японією за вплив в регіоні та доступ до його ресурсів і ринків. Тим самим Африка постає ще однією ареною зіткнення інтересів провідних центрів сили у новому багатополярному світі.

Черговий, вже сьомий за рахунком форум співробітництва Китай-Африка, що відбувся 3–4 вересня, зазвичай був багатий на обіцянки багатомільярдних інвестиційних проектів з боку китайського керівництва. У своєму виступі на відкритті Голова КНР Сі Цзіньпін заявив, що Китай має намір вкласти в економіку країн чорного континенту близько 60 млрд дол. США. Щоправда, керівництво КНР схожі заяви постійно озвучувало на подібних майданчиках, тому нічого незвичного в цьому немає. Цьогорічний форум важливий з іншої причини. Вперше керівництво КНР заявило про наміри розширити безпекову компоненту своєї присутності в Африці.

Планується, що створюватиметься Китайсько-африканський фонд миру і безпеки для стимулювання співробітництва в сфері підтримки миру і стабільності. Крім того, Пекін планує найближчими роками запустити понад 50 програм в галузях безпеки, миротворчої діяльності, правоохоронній сфері, боротьбі з піратством та протидії тероризму. Деталі щодо них поки що невідомі, але ухвалений за результатами саміту «Пекінський план дій Форуму щодо китайсько-африканського співробітництва на 2019–2021 роки» передбачає, що Китай:

Окрім того, обидві сторони інтенсифікують обмін розвідувальними даними та досвідом з питань безпеки та «підтримуватимуть одна одну в справі запобігання тероризму і боротьби з ним».

Таких кроків варто було очікувати давно, бо вони напрошувалися з логіки розвитку подій не тільки на африканському континенті, а й в інших точках земної кулі, де китайські інтереси потребують захисту силовими методами.

Станом на 2018 рік КНР вже володіє невеликим досвідом з розгортання збройних сил за межами своєї території, хоча присутність НВАК майже не торкалася Африки. Йдеться перш за все про створення військової інфраструктури в Індійському океані вздовж маршруту «Пояс і шлях». Це військово-морські бази в Джибуті і пакистанському Гвадарі, мережа пунктів матеріально-технічного забезпечення в М'янмі і Шрі-Ланці. Також слід нагадати, що Китай де-факто створив військову базу в афганській провінції Бадахшан, де дислокуватиметься батальйон НВАК з озброєнням та обладнанням для підготовки афганських військовослужбовців.

На території Африки КНР набув лише досвіду миротворчої діяльності в рамках ООН. Станом на березень 2017 року в миротворчих місіях ООН на африканському континенті брали участь понад 2,5 тис. китайських військовослужбовців, поліцейських і військових фахівців. Зокрема, в березні 2013 року в Малі прибуло близько 300 військовослужбовців для захисту китайських інженерів, що будували табір ООН в місті Гао. У 2014 році КНР доправила 800 миротворців до Південного Судану для охорони нафтових родовищ, захисту китайських робітників і бурильних установок.

Окрім того, обидві сторони інтенсифікують обмін розвідувальними даними та досвідом з питань безпеки та «підтримуватимуть одна одну в справі запобігання тероризму і боротьби з ним».

Таких кроків варто було очікувати давно, бо вони напрошувалися з логіки розвитку подій не тільки на африканському континенті, а й в інших точках земної кулі, де китайські інтереси потребують захисту силовими методами.

Станом на 2018 рік КНР вже володіє невеликим досвідом з розгортання збройних сил за межами своєї території, хоча присутність НВАК майже не торкалася Африки. Йдеться перш за все про створення військової інфраструктури в Індійському океані вздовж маршруту «Пояс і шлях». Це військово-морські бази в Джибуті і пакистанському Гвадарі, мережа пунктів матеріально-технічного забезпечення в М'янмі і Шрі-Ланці. Також слід нагадати, що Китай де-факто створив військову базу в афганській провінції Бадахшан, де дислокуватиметься батальйон НВАК з озброєнням та обладнанням для підготовки афганських військовослужбовців.

На території Африки КНР набув лише досвіду миротворчої діяльності в рамках ООН. Станом на березень 2017 року в миротворчих місіях ООН на африканському континенті брали участь понад 2,5 тис. китайських військовослужбовців, поліцейських і військових фахівців. Зокрема, в березні 2013 року в Малі прибуло близько 300 військовослужбовців для захисту китайських інженерів, що будували табір ООН в місті Гао. У 2014 році КНР доправила 800 миротворців до Південного Судану для охорони нафтових родовищ, захисту китайських робітників і бурильних установок.

Принципово ситуація змінюється з минулого року, після XIX з'їзду КПК. Важливим маркером зміни ставлення Китаю до застосування військової сили став вихід минулого року блокбастера «Війна вовків 2», сюжет якого закручується навколо китайської військової інтервенції в одній з країн чорного континенту.

Формально інтенсифікація співпраці у сфері безпеки обґрунтовується необхідністю захистити економічні позиції та убезпечити китайські інвестиції від різного роду ексцесів на кшталт раптово виникаючих громадянських війн, повстань чи просто діяльності різного штибу терористичних організацій. Щоправда, в таких випадках переважно використовуються більш тонкі інструменти, зокрема, приватні військові компанії. Посилення безпекової компоненти китайської присутності в Африці викликане не тільки на цим.

Під час реалізації китайських проектів, в тому числі і на території Африки, КНР зіштовхується зі зростаючим незадоволенням країн-партнерів. Як правило, претензії стосуються несправедливих умов контрактів, використання китайської, а не місцевої робочої сили та екологічної шкоди. За даними RWR Advisory Group, 14 %, або 234 з 1674 китайських інфраструктурних проектів у 66 країнах світу стикаються з тими чи іншими проблемами в процесі їх реалізації.

«Першою ластівкою» стало замороження низки китайських проектів в Малайзії сумарною вартістю до 20 млрд дол. США, про що вже повідомляв «Борисфен Інтел». На черзі Мальдіви, де 23 вересня відбуватимуться президентські вибори. Опозиційний кандидат Ібрагім Мохамед Соліх вже заявив, що в разі перемоги перегляне контракти на будівництво аеропорту в столиці країни Мале і ще кількох інфраструктурних об'єктів.

В Африці поки що невдоволення Китаєм не набрало загрозливих масштабів і проявляється в поодиноких акціях протесту. Так, у червні ц. р. в столиці Кенії Найробі відбулися масові протести проти спорудження вугільної ТЕС у місті Ламу, що фінансується КНР. Також час від часу спорадичні протести спалахують в Замбії, Гані та на Мадагаскарі. Тим не менш, не виключено, що приклад Малайзії наслідуватимуть і на чорному континенті.

Незалежно від того, чи є реальні підстави для невдоволення китайськими проектами, в Африці, як і в більшості країн третього світу завжди знайдуться такі, хто з різних причин готовий виступити проти, розпочинаючи з племінної вендетти і закінчуючи відстороненням від фінансових потоків. Крім того, нарощування безпекової присутності Китаю в Африці з високою долею ймовірності викличе відповідні кроки тих держав, які вважали ті чи інші частини чорного континенту своїми сферами впливу — Франції, Великобританії та США в контексті політики, спрямованої на стримування КНР в усьому світі. Все це створює додаткові підстави для нових конфліктів за переділення сфер впливу в Африці.

Сподобалась стаття? Допоможи нам стати кращими. Даний медіа проект - не коммерційний. Із Вашою допомогою Ми зможемо розвивати його ще швидше, а динаміка появи нових Мета-Тем та авторів тільки ще більш прискориться.