Українське суспільство: шляхи трансформації

Повертаючись сьогодні до проблеми трансформації українського суспільства, якій була присвячена книга двадцятирічної давнини «Суспільство, що трансформується» [1], маю визнати, що принципових змін з тих часів не сталося. Суспільство досі залишається «пострадянським» у тому сенсі, що зберігає суттєві риси соціального устрою, від якого, здавалося б, категорично відмовилось. Головний висновок тієї книги полягав у тому, що консервативна стратегія розвиту суспільства і держави, обрана тогочасною владою, призводить до відтворення застарілих соціальних структур та інститутів, прирікаючи Україну на стагнацію та «шок без терапії».

Але чи була альтернатива такій стратегії в умовах специфічного типу соціальної трансформації у пострадянському просторі та практичної відсутності людського, в тому числі управлінського, потенціалу ефективного реформування суспільства? І чи є така альтернатива зараз? Знайти відповіді на ці запитання і є метою цієї публікації.

З огляду на це, зрозумілішими стають характер і специфіка трансформаційних процесів в Україні, які обумовлені насамперед їх стихійним перебігом, далеким від декларованого демократичного транзиту. Будь-яка соціальна трансформація - це процес суттєвих, глибинних соціальних змін, який, на відміну від транзиту, не має наперед заданої цілі. Трансформаційний підхід набув особливого значення для постсоціалістичних держав, оскільки глибинні соціальні зміни в них почалися раптово, без попереднього розрахунку можливих втрат, без підготовленої економічної та політичної еліти, без історичного досвіду подолання комуністичної суспільної спадщини. Але виняткову роль трансформаційний підхід має для пострадянських держав, які практично не мали досвіду демократичного транзиту і легального підприємництва і в яких покоління змінювали один одне в умовах відсутності приватної власності.

Трансформація не має кінцевої мети у тому випадку, якщо вона є результатом природної еволюції або вимушених неочікуваних змін. Інша справа - трансформаційний процес, викликаний реформаторськими чи революційними силами, які заздалегідь окреслюють напрямок соціальних змін та цілі, які мають бути досягнуті.

Наслідком вимушеної пострадянської трансформації в перші два десятиліття незалежності України була наявність суцільної «драми невизначеності», кульмінацією якої стала відмова Януковича від угод з Євросоюзом і спроба силою припинити акції протесту. З цього моменту суспільство почало змінюватися, і перш за все воно визначилося зі стратегічним напрямком розвитку: а саме від амбівалентності минулого (одночасної підтримки взаємовиключних геополітичних напрямків руху) воно зрушилося до вибору більшістю населення європейського шляху.

Сьогодні ж ми маємо вже не драму, а «трагедію визначеності» і нові соціальні виклики, які важко було уявити ще три роки тому: суспільство має бути принципово реформовано в умовах постійної загрози зовнішньої агресії, війни на Сході України і економічної кризи.

Але саме суспільна визначеність - це перший (з багатьох необхідних) крок до виходу України з глухого кута «пострадянського стану». Наступними кроками мають стати зміни системи влади на всіх рівнях, подолання тотальної корупції, реформування економіки, соціальної інфраструктури, освіти, науки, культури (див. докладніше: [2]).

Чи існують підстави говорити про унікальність пострадянської інституціоналізації? Адже аналогічні соціальні трансформації пережили також європейські країни так званого «соціалістичного табору». Втім, на відміну від країн вимушеної пострадянської трансформації, країни колишнього «соціалістичного табору» переходили до нових економічних реалій, вже маючи «залишковий» досвід «перерваної модернізації», закладений у період між двома світовими війнами. Цей досвід підкріплювався певними історичними традиціями загальноєвропейського розвитку з часів Відродження. Цього виявилося достатньо для того, щоб ці держави трансформувалися в одному напрямку з країнами ЄС. І хоча економічні стратегії були різними, загальний результат для постсоціалістичних країн виявився в цілому позитивним [3]. Тобто шляхи, якими йшли країни Центральної та Східної Європи, відрізнялися принципово. Як свідчать дослідження, один тип економічної трансформації - неоліберальний капіталізм - був властивий країнам Балтії. Його характерними особливостями є дуже низькі темпи зростання промислового виробництва, низький рівень виробництва складних виробів, сувора фіскальна політика та низький рівень соціального захисту. Протилежний шлях обрала Словенія, де був встановлений
інший тип капіталізму - неокорпоративний, який відзначається насамперед високим рівнем соціального захисту, відносно високою часткою складного експорту та уникненням
радикальних ринкових механізмів регулювання економічних відносин. Країни Вишеградської групи (Польща, Угорщина, Чехія і Словаччина) знаходяться між цими крайнощами, орієнтуючись на помірковану неоліберальну модель у поєднанні з елементами соціальної інклюзії [4].

Для кожного з означених вище типів трансформації потрібні певні передумови успіху. Успішною будь-яку трансформацію можна вважати за різними критеріями, серед яких насамперед розглядаються макроекономічні показники та рівень життя населення. Але успіх економічної трансформації, якщо він не підкріплений певними позаекономічними чинниками соціальних змін, залишається тимчасовим і не призводить до ефективної економічної системи, яка може протистояти викликам часу. Саме таким був період покращення економічних показників України
на початку XXI століття. Внаслідок вимушеної трансформації, яка випала на долю нашої країни, цей економічний успіх був тимчасовим і кон'юнктурно зумовленим, а наступні економічні негаразди - закономірними і постійно відтворюваними.

У контексті багаторічної нереалізованості цих вимог до трансформації масової та елітарної свідомості натомість сформувалось «суспільство стихійної пострадянської трансформації і відкладеного декларованого транзиту», для якого є характерними:

За пострадянських умов в Україні з'явився феномен тотальної корумпованості, що звів нанівець процес легітимації нових соціальних інститутів. Віддзеркаленням цього феномену в масовій свідомості було стійке
уявлення про те, що серед інших соціальних груп провідна роль у розбудові нової держави належить мафії. Цей, а також інші чинники трансформації суспільної свідомості та інституціональної структури обумовили кризову соціальну ситуацію, яка призвела до подій останніх трьох років. Справа в тому, що в певний момент в Україні остаточно сформувалася система правління, яка відтворювала досвід не тільки «радянського», але також і феодального суспільного устрою у таких своїх рисах:

Соціальний феномен подвійності інституціональної системи існує, звісно, в усіх транзитивних суспільствах. Однак ступінь вираженості інституціональної амбівалентності варіює в дуже широких межах. В одних
випадках тривалий час спостерігається чітка картина подвійності в основних сферах суспільного життя (саме така картина характерна для України в роки незалежності), в інших - і амбівалентність менш виражена, і терміни співіснування старих і нових інститутів не настільки тривалі (наприклад, післявоєнні Німеччина та Італія, постсоціалістичні держави Центральної та Східної Європи). Своєрідний вихід з інституціональної подвійності часів правління Б. Єльцина знайшла Росія, вилучивши з інституціональної периферії резерв, пов'язаний з її імперським минулим та євразійською ідеологією. Консолідація суспільства і формування нового соціального порядку в Росії здійснюється на засадах автократії, сакралізації влади, великодержавної ідеології, орієнтованої на євразійство, і підозрілості по відношенню до Заходу як потенційної загрози для відродження «Великої Росії». Після «Євромайдану» Україна намагається обрати інший вихід з пастки інституціональної подвійності, що багато в чому зумовило російську агресивну реакцію.

Якщо в України досі є перспектива успішної трансформації, то вона насамперед пов'язана з подоланням інституціональної подвійності на шляху до відтворення основних засад європейської інституціональної
системи. Здавалося б, соціально-політичні процеси останнього часу дають підстави для таких інституціональних змін, бо переважна більшість населення віддає перевагу європейському вектору розвитку держави, а до влади прийшли політичні сили і лідери, які орієнтовані на прискорену євроінтеграцію. Але все ще залишаються суттєві перепони на цьому шляху. І це не тільки зовнішній тиск, але й внутрішні проблеми, які мають бути вирішені відповідно до елітаристського, соціально-класового та ресурсного аспектів розвитку соціального потенціалу суспільства в умовах вимушеної трансформації, а саме:

Створення принципово нових соціальних ліфтів, які б висували на відповідальні державні посади ефективних менеджерів і нових політиків.

Сприяння розвитку середнього класу як соціальної бази ефективної трансформації, що потребує максимального спрощення регулятивних засад діяльності малого та середнього бізнесу.

Відновлення масової довіри до держави, політичних інститутів та бізнесу.

Конкретні шляхи і механізми вирішення цих проблем мають бути у центрі уваги держави, громадянського суспільства і експер тів, серед яких одне з провідних місць належить соціологам. Чому саме соціологам і що
можуть у цьому сенсі соціологи?

Ми повинні здійснювати те, для чого цілком підходить термін А. Турена і М. Вев'йорки, - «соціологічну інтервенцію». І мова йде не просто про специфічний метод впливу на соціальну ситуацію в процесі її пізнання. Мова навіть не йде про публічну соціологію в дусі М. Буравого і участі в змаганні
дискурсів, про що писав М. Фуко.

В даному випадку ми говоримо про інтервенцію соціологічного знання у сферу жахливого соціологічного невігластва, тобто у сферу функціонування українського істеблішменту. А для цього потрібно постійно і відкрито доводити свою наукову компетентність і прогностичний потенціал як соціальних експертів. Для початку ми маємо послідовно впроваджувати в масову та елітарну свідомість уявлення, що ми не астрологи, не полстери, не політичні коментатори. Наші висновки мають грунтуватися на знаннях про суспільство, якими, крім нас, ніхто не володіє

Сподобалась стаття? Допоможи нам стати кращими. Даний медіа проект - не коммерційний. Із Вашою допомогою Ми зможемо розвивати його ще швидше, а динаміка появи нових Мета-Тем та авторів тільки ще більш прискориться. Help us and Donate!