Глобальний капіталізм в Епоху

Переконання Трампа в тому, що Америка повинна бути деглобалізована через тарифи та виведення з торгівельних угод, поділяють прогресивні демократи, як Берні Сандерс і Елізабет Уоррен. Позитивна позиція Трампа щодо Китаю і Росії також сприймається зовнішньополітичними центрами hands across the aisle - «по обидві сторони» (прим.ред.: термін, що широко застосовується на політичній арені США, де члени обох Сенату і Палати представників США об'єднуються у двосторонньому порядку в компромісі, що взаємно узгоджується на певних питаннях/політиках). Багато в чому, Трамп є каталізатором, що прискорює, але не розпочинає тренди в США та глобальному капіталізмі, які розвиваються та зростають вже протягом деякого часу. Ми не можемо вирішувати кризи нашого часу, не роздумуючи про ці тенденції в більш широкому контексті.

Багато людей з ліва та права погоджуються із думкою, що "Америка в занепаді", що й лежить в основі гасла "Зробити Америку великою знову". У той час як ліві інтелектуали прийняли неминучість занепаду і пропонують США сприяти мирному переходу до пост-американського світового порядку (див., Наприклад, недавню книгу «Тіні американського століття»), лідери із правого лагерю звинувачують у занепаді Америки корумповану еліту та ратують за підтримку лідера, який буде вести жорстко проти іноземних держав. Кампанія "Трамп" успішно пов'язувала дискурс занепаду до незахищенності робочих місць та падіння життєвого рівня робочого класу в промисловому ядрі країни, таким чином забезпечуючи собі голосування.

І ранній зовнішньополітичний підхід адміністрації Трампа характеризувався спробами деглобалізації економіки США та проявами домінування серед світових держав, включаючи Китай і Росію.

Ідея про те, що глобалізація торгівлі знищила високооплачувані, стабільні фабричні робочі місця, стимулюючи виробничий офшоринг, частково пояснює, чому сім'ї робочого класу в "іржавому поясі" були зачаровані слоганом "МАГА" і боротьбою із вільною торгівлею. Ось чому ліві політики, як Берні Сандерс, вітали вихід Трампа з міжнародних торговельних угод.

Деякі дослідження, в тому числі Daron Acemoglu та його колеги, підтверджують, що вільна торгівля в цілому та торгівля з Китаєм, зокрема, приносять значні втрати робочих місць у виробництві в США. Проте порівняльний аналіз показує, що цей ефект деіндустріалізації глобалізації не є універсальним. Чи загрожує глобалізація зайнятості робочого класу (що показали дані OECD в 2012 році) залежить від державної політики в галузі промисловості та зайнятості. Зокрема, дослідження, опубліковані Інститутом економіки праці ІZА та університетом Геттінгена, виявили, що глобалізація фактично допомагає стабілізувати зайнятість у виробництві в Німеччині. У США те, що робить глобалізацію «поганим для працівників», навпаки пов'язано із політикою послаблення "організованої праці" ще від часів адміністрації Рейгана.

1970-ті роки були піком організованої праці при американському капіталізмі. Сила Союзу породила кризу капіталістичних прибутків і призвела до тривалого зростання заробітної плати, що спровокувала спіраль заробітної плати.

Вчені з ОЕСР та Американської торговельної палати знали з 1960-х років, що влада профспілок є корінною причиною високої інфляції, і навіть нещодавній міжнаціональний кількісний аналіз підтверджує, що інфляція в багатій капіталістичні демократії була підштовхнута насамперед силою організованої праці в 1960–2009 роках (див. мою публікацію Американського соціологічного огляду 2016 року з Даніелем Томпсоном).

Стагфляційна криза 1970-х років була скоріше кризою капіталу, ніж кризою працівників, чия заробітна плата індексувалася до інфляції за договорами профспілок. Інфляція знецінила борги, якими володіло багато працюючих сімей, а також з'їло процентні доходи кредиторів і пошкодила фінансовий капітал.

Таким чином, із боку правих, бойовим кличем 70-х років для "війни з інфляцією" став фактично заклик до стримування організованої праці. Лідер "Нових Правих" Барі Голдуотер (Barry Goldwater), радником якого у його президентській кампанії 1964 року був знаменитий економіст Мілтон Фрідман, висловив у своєму виступі 1970 року, що

Коли країна перейшла до 1980-х років, Федеральна резервна система Пола Волкера, підтримана Рейганом, нарешті придушила інфляцію через радикальне посилення грошової маси. Нещодавнє розслідування протоколу ФРС свідчить про те, що зниження рівня зайнятості та згоджувальна сила організованої праці як спосіб припинення спіралі заробітної плати був свідомим розрахунком, що стояв за агресивною кампанією ФРС щодо посилення кредитування. Але монетарне скорочення є лише одним з багатьох засобів, які адміністрація Рейгана використовувала для відновлення влади капіталу над працею. У 1981 році Рейган очолив розгону профспілок, звільнивши 11 тисяч страйкуючих авіадиспетчерів і заборонивши їхні спілки (McCartin's 2011 Collision Course - чудовий посібник на цю тему). Федеральний уряд почав дерегуляцію трудових відносин, і лідери винесли лібералізацію світової торгівлі на порядок денний як спосіб залучення конкуренції з боку країн з низькою заробітною платою. Це були всі тактичні кроки в рамках великої стратегії позбавлення "організованої праці" влади .

Демонтаж сили правсоюзу як засобу боротьби із високою рівня інфляцією був дезінфікований і деполітизований, називався просто "технократичним рухом" центральних банків, оптимізуючих функціонування вільного ринку шляхом коригування грошової пропозиції за теорією Мілтона Фрідмана (якою керувалося агресивне посилення ФРС за Волкера). З 1980-х років інфляція в США залишалася низькою навіть у часи великої монетарної та фіскальної експансії. Проте слабка інфляція є проявом слабкої праці та слабкого зростання заробітної плати. Хронічна низька інфляція продовжуватиме стимулювати слабку монетарну та фіскальну політику в 2000-х роках.

Оскільки політична сила капіталу поєднувалась із слабкістю робочої сили, то потік легких грошей більше не стимулював зростання заробітної плати, але йшов у фінансові та "нерухомі" бульбашки, що призвело до нестабільності робочих місць, зростання нерівності доходів, фінансової нестабільності та нестійкого боргу домогосподарств, зокрема розриву бульбашок у 2008 році (див. записи Конрада Жакера про споживацтво, фінансизацію та борг домогосподарств у Американському середньому класі: Економічна енциклопедія прогресу та бідності). Якщо почуття незахищеності та падіння життєвого рівня допомогли обрати Трампа, то звинувачувати можна довготривалі спроби позбавити організовану працю влади .

Опосередкована цим обезсиленням глобалізація прискорила відтік виробничих робочих місць до країн з низькою заробітною платою, а не розширювала, як у Німеччині, експортно-орієнтоване виробництво, модернізацію промисловості та перепідготовку робітників. Навіть якщо політика адміністрації Трампа виявиться не лише порожньою риторикою, вона навряд чи підвищить рівень життя робітничого класу.

Якщо зусилля Трампа по деглобалізації американської економіки не покращать становище робочого класу, що він буде робити? Однією з можливостей є майже кліше: коли США відступають від глобалізації, інші країни, особливо Китай, прийдуть до глобалізації. Тобто глобалізація продовжуватиметься без США. Але реальність полягає в тому, що розширення глобальної вільної торгівлі з 1980-х рр. в значній мірі було зумовлене американським споживацтвом. Глобалізації буде важко рухатися вперед без американського споживацтва та ринків, відкритих для світу. Потрібно багато часу щоб будь-яка інша велика економіка могла б зайняти місце США у провідній глобалізації.

Протягом десятиліть США жене найбільший торговельний дефіцит зі світом, в той час як багато інших великих економік, таких як Німеччина, Китай і Японія, здійснюють торговельний профіцит. Відкриваючи свої власні ринки для експорту іноземного виробництва в обмін на відкритість своїх торгових партнерів до американського капіталу, США породили глобальну мережу ланцюжків постачання, основу глобалізації за 30 років. Експортно-орієнтовані економіки імпортували сировину та комплектуючі з усього світу, перетворювали їх на кінцеві споживчі товари і відправляли ці продукти до США для споживання ("споживач останньої інстанції" у світовій економіці). Зниження тарифів на імпорт з інших економік було одним з основних інструментів Америки для залучення інших країн до глобальної вільної торгівлі. Як показано на малюнку вище, у 2016 році три найбільші економіки, що стоять за США - Китай, Японія та Німеччина - всі брали участь у глобальній економіці як чисті експортери чи "надлишкові економіки", тобто їх продуктивний потенціал перевершив споживання. Економіст Майкл Петтіс в «Великому перебалансуванні» переконливо доводить, що ці дисбаланси між виробництвом і споживанням корениться в глибоко укріплених інституційних структурах цих країн, спрямованих на збереження та інвестиції над споживанням і підкріплені великими податками на додану вартість.

Гігантський американський торговельний дефіцит також корениться в історико-інституційному налаштуванні політичної економії нашої країни. США є унікальною серед передових капіталістичних економік, пише політична соціолог Моніка Прасад в The Land of Too Much, у своїй податковій системі сприяє споживанню і пригнічує заощадження, виходячи з федерального податку на продаж і пропонуючи безліч податкових відрахувань на конкретні види споживання. Ця унікальна фіскальна структура виникла в кінці 19-го століття, коли фермери з Середнього Заходу та інші пережили бум сільськогосподарської продуктивності, що сприяло кризі надвиробництва; потім федеральний уряд запровадив політику заохочення споживання для пом'якшення цінової напруги на сільськогосподарських ринках.

Навіть коли американська фіскальна система сприяє споживацтву, статус долара США в якості головного світового резерву та валюти міжнародних транзакцій з 1950-х років дозволяє і вимагає, щоб США мали великий дефіцит рахунку з іншими країнами. Домінування долара сьогодні залишається безперечним; навіть євро займає далеку секунду, як видно на круговій діаграмі.
Цей глобальний доларовий стандарт і попит на долари США у світовій економіці дають США виняткові привілеї на міжнародні позики у власній валюті за низькими відсотковими ставками. Проте, щоб зберегти контроль над світовою економікою, Америка повинна забезпечити світ достатньою ліквідністю. Це означало масовий відтік грошей - по суті, хронічний і величезний дефіцит США не тільки терпимий, але й бажаний.

США стали лідером глобалізації, споживаючи вище за свої плотреби протягом кількох десятиліть; якщо світ продовжуватиме просування глобалізації без США, іншим країнам доведеться збільшити своє споживання. Споживання зростає в Китаї, але збільшення виробничих потужностей завжди випереджає його, тому Китаю та іншим великим економікам доведеться болісно ребалансувати свої економіки, перетворюючи зростання, обумовлене експортом, на зростання споживання за допомогою фундаментальної та політично важкої реструктуризації. В іншому випадку світова економіка залишиться з великою кількістю великих країн-експортерів і не матиме достатньої кількості імпортерів. Оскільки ланцюг глобальної торгівлі просто розвалюється в такому сценарії, ми можемо очікувати, що де- глобалізоване США призведе до більш фрагментарної глобальної економіки.

Впродовж більш ніж трьох десятиліть інтеграційна глобальна економіка об'єднувала нові і старі великі держави і містила їх взаємну ворожість. Одним з можливих наслідків руйнування світової економіки є посилення конфліктів між світовими державами. Врахуйте, що, коли глобалізація просувалася в повній мірі в першій декаді XXI століття, США воювали в Афганістані та Іраку. Багато хто вважав, що США перетворилися на універсальну глобальну імперію за відсутності конкуруючих імперій після розпаду Радянського Союзу. Міжнародні монографії та статті зі словами "імперія" або "імперіалізм" у своїх назвах помітно зросли на початку 2000-х років. Унітарній імперії потрібно лише захищати універсальний порядок проти повстанців у провінціях або "варварів" на затворах імперії.

Але так само, як США були зайняті імперськими амбіціями в Західній Азії, регіональні держави, особливо Росія та Китай, почали посилювати свої зони впливу, перевіряючи американську владу/силу. Росія Володимира Путіна залякувала і анексувала території з колишніх радянських республік, що охопило Захід, як то Грузія й Україна. Китай мілітаризував міжнародні морські перевезення в Південно-Китайському морі, незважаючи на конкурентні територіальні претензії своїх сусідів (багато з яких були американськими союзниками). Крім того, нещодавно оголошена «Ініціатива поясу й шляху» в Китаї виявляє намір Пекіна розширити свою сферу впливу вглиб Центральної Євразії та Індійського океану.

Протягом останніх 15 років швидка інтеграція світової економіки та нагальна необхідність відновлення після світової фінансової кризи 2008 року перешкодили адміністраціям Джорджа Буша та адміністрації Барака Обами ужити жорсткі міри до войовничих сил. Інавгурація саміту Великої двадцятки у 2008 році, зокрема, була спрямована на те, щоб запросити "зростаючі сили" до нового багатостороннього порядку, який керуватиме глобальною економікою, незважаючи на ознаки того, що військова та зовнішня політика Америки почали нетерпляче ставитися до викликів Росії та Китаю.

У епоху Трампа американська реакція Росії та Китаю не перевірена глобалізмом. Міністерство оборони США затвердило в Стратегії національної оборони від січня 2018 року, що його пріоритет перейде від "Війни проти терору" до протидії Китаю та Росії, двох "ревізіоністських" держав, які нібито примушували сусідні країни і кидали виклик американській глобальній першості. Односторонність в епоху Джорджа Буша визначила пріоритет військових дій проти малих «держав невдах» і повстанців у країнах, що розвиваються, але нинішня Біла книга передбачає підготовку до війни з великими регіональними державами. Ми є свідками, коротше кажучи, виникаючого зіткнення трьох імперій: США, Китаю та Росії.

Ця зміна навряд чи є невідповідним кроком, ініційованим Трампом, оскільки вона явно відхиляється від ізоляціоністської риторики і передбачуваної спорідненості з Путіновою Росією його кампанії. Насправді, у лютому 2018 року два високопосадовці із закордонних справ, ще епохи Обами, визнали, що давній примирительний підхід США до Китаю був помилковим і висловили підтримку більшої конфронтаційної тенденції нового керівництва. А критиків відносин Білого дому Трампа з Росією хвилює лише те, що президент занадто м'який до Москви, а не занадто жорсткий.

Китай і Росія навряд чи відіграватимуть назад свої регіональні та глобальні амбіції, оскільки їхні експансіоністські наміри глибоко вкорінені в їхніх внутрішніх "політичні економії".

Амбіція Китаю в проектуванні своїх політичних і військових сил за кордоном слідує класичному шляху створення "сфер впливу", викладеного в роботі Володимира Леніна, "Імперіалізм: Найвищий етап капіталізму" (1917 р.): Вітчизняна економічна криза в капіталістичних країнах призведе до експорту капіталу у пошуках прибутку, у свою чергу, притягуючи "материнську країну" до проектування влади і захисту ланцюга накопичення капіталу за кордоном.

На відміну від цього, відродження російської світової імперії, досягнуте у Східній Європі та на Близькому Сході, як показало успішне зазіхання на Грузію та Україну й ефективний захист уряду Ассаду в Сирії, орієнтоване менш економічними імперативами, ніж тим, що цитуючи Макса Вебера у його обговоренні імперіалізма в //«У Макса Вебера»: Нариси в соціології»// називали «почуттями престижу» (волею до статусу і честі) і новими податковими основами державної еліти. Росія є головним експортером газу та нафти з незначними економічними інтересами на Близькому Сході окрім продажу озброєнь; її загравання м'язами є більшою мірою націоналістичним, територіальним прагнення повернутися до минулої слави як серйозного претендента на глобальну імперію США. Враховуючи невиразну російську економіку, лише прагнення до націоналістичної слави може забезпечити Путіну джерело легітимності.

При Трампові світ є небезпечним. Але це не тому, що сам Трамп небезпечна людина. Швидше за все, багато дестабілізуючих довгострокових тенденцій в глобальному капіталізмі прискорюються і наближаються до цієї особливої точки світової історії. Деглобалізація США не припинить тяжкого становища робочого класу або війни з організованою працею. Чи будуть невдоволеність та скарги робочого класу й надалі продовжувати експлуатуватися білим націоналізмом або спрямується новим соціал-демократичним і робочим рухом у прогресивні реформи - невідомо.

Проте глобалізація не може марширувати й надалі, якщо США дійсно відмовиться від вільної торгівлі. Жодна альтернативна світова сила не готова зайняти її місце найближчим часом. Подальша роздробленість світової економіки відкриє посилення міжімперської конкуренції між США, Китаєм, Росією та їхніми союзниками. Питання, які ми повинні будемо задати і відповісти за допомогою дій, - чи прискорюватимуться ці взаємопов'язані тенденції до великого світового конфлікту, чи будуть тенденції продовжуватись поза Трампом, і чи існують сили, що спроможні придушити міжімперський конфлікт.

переклад: Єрмолаєв Дмитро

Сподобалась стаття? Допоможи нам стати кращими. Даний медіа проект - не коммерційний. Із Вашою допомогою Ми зможемо розвивати його ще швидше, а динаміка появи нових Мета-Тем та авторів тільки ще більш прискориться. Help us and Donate!